Зворотний бік світла - i_001.jpg

Дара КОРНІЙ

ЗВОРОТНИЙ БІК СВІТЛА

Роман

Зворотний бік світла - i_002.jpg

«Коронація слова» створює для вас нову хвилю української літератури — яскраву, різножанрову, захоплюючу, — яка є дзеркалом сьогодення і скарбом для майбутніх поколінь.

Тетяна і Юрій Когуш, ініціатори і засновники проекту

Міжнародний конкурс романів, кіносценаріїв, п’єс і пісенної лірики «Коронація слова» був заснований для сприяння розвитку новітньої української культури. Перша церемонія нагородження переможців відбулася 2000 року. Відтоді усіх, хто належить до коронаційної родини, об’єднує прагнення відродити і примножувати живе українське слово.

Література, кіно, пісня і театр обрані не випадково, адже саме ці жанри є стратегічними жанрами культури, що формують і визначають зрілість нації.

Метою конкурсу та його завданням є пошук нових імен, видання найкращих романів, стимулювання й підтримка сучасного літературного процесу, вітчизняної естради, кіно й театру і як наслідок — наповнення українського ринку повнокровною конкурентоспроможною літературою, а сцени, кіно й театру — якісними українськими шлягерами, фільмами, п’єсами.

Україна без гоблінів

У переході від дитинства до дорослого життя є щось фантастичне: ми отримуємо свободу й права, про які завжди мріяли, — просто так, усі без винятку, незалежно від заслуг. Тепер ми вільні розпоряджатися власним життям аж до втечі з дому. Так, втечі. Я сама змогла залишити дім лише у вісімнадцять років, Прийнявши всі ризики і невдачі, і ця переміна була надто різка, щоб її забути. Я пам’ятала про це, коли моїй дочці настав час переступити поріг, і намагалася зробити все, щоб це було не так болісно, як у мене. Важливо, коли діти нам довіряють, бо ми довіряємо їм.

Дара Корній, чию книгу ви щойно розгорнули, розповідає нам історію дорослішання Мальви по-своєму, послуговуючись алегоріями та метафорами. Мені особисто більше імпонує така форма, аніж би письменниця розповідала про це просто реалістично. Як правило, у реалістичних романах герой — такий, як усі підлітки, — зрештою стає таким, яким його хочуть бачити батьки, — їхньою копією. З сучасної літератури зникає бунт проти системи правил, які не дають розвинутись особистості, виявити себе і реалізувати, обирати самостійно свою долю між світом світлим і світом темним. Існує ще світ сірий, найгірший з усіх можливих.

Зараз ми спостерігаємо кризу світового фентезі, оскільки в ньому використовується попсовий набір кельтських міфологічних персонажів: ельфів, драконів, гоблінів і фей, що робить таку літературу позанаціональною. Тим часом у кожного народу є власні міфологія й демонологія, що припадають пилом у зшитках фольклорних записів, але в пам’яті все ще живі. Зрештою, у кожному з нас є щось язичницьке, воно пробивається, як трава крізь асфальт. Мальва — цілком сучасна дівчина з українського міста Львова, але надходить час і вона мусить прийняти свою приналежність до світу безсмертних. Батько її — темний безсмертний, мати — воїн із племені амазонок, а виховується дівчинка у родині смертних. Настає час про це дізнатися за допомогою світлої безсмертної, жінки на ймення Птаха, яка врятувала їй при народженні життя. І, власне, весь роман — це приготування до нового життя, незмірно багатого на подорожі, пригоди і боротьбу. Бо це перший роман із циклу про безсмертну Мальву. Коли ви прочитаєте його, то з нетерпінням чекатимете продовження. Наше життя теж нагадує цикл романів із героєм, який відкриває, пізнає життя і знаходить своє місце в ньому.

Природність, невимушеність — це дуже великий плюс для фантастичного твору. Письменниця після вдалого дебюту романом «Гонихмарник» іще раз підтвердила мою підозру, що її покликання в літературі — це фантастика на міцній етнографічній основі: Волинь і Карпати, а також слов’янське язичництво… Проза Дари Корній пахне польовими квітами і полином, вітром свободи, для якого не існує перешкод у вигляді літературних канонів і штампів.

І, певно, найголовніше в новій книзі — материнська любов до всього Сущого, де навіть зло заслуговує на співчуття. Я думаю, ви це відчуєте, читаючи книгу, а якщо не відчуєте, то мусите замислитись, чи не став ваш світ сірим, чи не втратив він здатності реагувати на світло і темряву. Не все так просто. Мені здається, що й Дара Корній лише готується переступити поріг, який критики називають професійністю, але позаяк я не критик, а всього лиш письменниця, то назву його Вибором Літературної Долі. Знайти свою нішу в літературі, і досягнути майстерності, і при цьому не загубити душу — оце і є щаслива доля письменника, яка вимірюється не кількістю читачів, а їхньою добірністю. Якщо в українського письменника є уява і смак, він цілком може обійтися без імпортних гномів та гоблінів і тішитися увагою читачів. Якщо мати вміє любити власне дитя, то їй вистачить любові на всіх дітей світу.

І насамкінець про вас, читачі. Юних ця книга підтримає, зрілих змусить по-іншому подивитись на молодше покоління і згадати втрачені можливості, а всім разом — перевірити себе на те, чи здатні ми відчувати, яким коротким є наше людське життя і як багато потрібно зробити, щоб не шкодувати за марно витраченим часом, коли доведеться зачинити за собою двері.

Галина Пагутяк

…Білобог та Чорнобог перуняться — і тим Сваргу удержують, аби Світу не буть поверженому.

Велесова книга (д. 11-А)

Частина перша

Зворотний бік світла - i_003.jpg

1. Стриб

Вулицею городища йшли двоє. Під ногами ледь чутно шелестіло дрібне каміння, ледача курява здіймалася за тим, хто був попереду. Він упевнено карбував кожен крок, не дивлячись собі під ноги, не звертаючи жодної уваги на чоботи, які покривала сіра смага. Гордо піднята голова, розправлені рамена говорили про його впевненість у собі. Чорний капелюх ховав очі, а тінь від крисів — і уста. Довгий чорний плащ, за спиною рушниця, через плече перекинута чорна шкіряна сумка. Чоловік був високого росту і наче й не дуже поспішав, але той, хто йшов за ним, хоч і не ніс нічого ані в руках, ані за спиною, мусив бігти підтюпцем, бо був чи не вдвічі нижчим, ще не вповні сформованим чоловіком, підлітком. Кожен, хто бачив цю пару, розумів відразу — то йдуть Господар і його Слуга. Втім, цієї ранкової пори на вулицях городища було ще порожньо. Люди відпочивали в своїх домівках. На сході, майже в одну лінію з горизонтом, маленьким колобочком виднілося мляве сонце. День тільки починався.

Сонце в Яровороті ніколи не йшло спати. Воно подорожувало коловоротом по небу, хіба що змінюючи висоту перебування. Вночі, тобто в той час, коли городище відпочивало, сонце рухалось низько-низько над горизонтом північним боком із заходу на схід.

Хатинки Яроворота розташовувалися за колорадіальним сонячним принципом навколо Храму Сонця, який стояв у центрі городища. Вулички відходили від центру промінчиками. Тож подорожування тими вуличками інколи нагадувало кривий танець. Недалечко одна від одної стояли дуже схожі між собою ошатні біленькі двоповерхові хатинки, вкриті очеретом. Їх розділяли чепурні садочки, маленькі грядочки, мальовничі квітники. Майже біля кожної оселі росли квіти. Найбільше було мальв. Мешканці Яроворота інколи жартома говорили, що їхнє городище можна сміливо перейменувати на Мальвограй. Ані бджіл, ані інших комах чи птахів ще не було. Навіть для них було зарано. Хатинки дрімали, підморгуючи сонно своїми круглими вікнами.

Біля одного з таких будиночків, щедро обсадженого різнобарвними мальвами, гордістю господині обійстя, подорожні стишилися і зайшли у вуличку. На подвір’ї стояла така ж сонна тиша, як і в усьому Яровороті. Велет-дуб, що ріс на подвір’ї вже не одну тисячу літ і був завширшки чи не з півхати, начебто спав також. Дрімала і гойдалка, яку Стриб зробив спеціально для своєї коханої, на ній лежало декілька листочків, що впали з дерева. Навіть пес Сірко кудись завіявся, собача буда була порожня.

Loading...