На зворотному шляху, коли професор знову пробирався крізь шерегу контрольно-пропускних пунктів у головному коридорі, шлях йому несподівано заступив охоронець, який щойно поклав слухавку телефону. — Пане Бекер, зачекайте тут, будь ласка.

— А що сталося? — з легким роздратуванням спитав Девід. Він не чекав, що робота займе так багато часу, і вже спізнювався на свою регулярну суботню партію у сквош.

Охоронець стенув плечима.

— З вами хоче переговорити начальниця шифрувального відділу. За мить вона підійде.

— Вона? — усміхнувся Бекер. Досі йому не довелося побачити в АНБ жодної особи жіночої статі.

— Вас це дивує? — почувся ззаду жіночий голос.

Бекер обернувся — і відразу ж відчув, як спалахнули його щоки. Він зиркнув на посвідчення особи, прикріплене до блузки жінки, що так несподівано перед ним з’явилася. Голова шифрувального відділу АНБ виявилася не просто жінкою, а дуже привабливою жінкою.

— Та ні, — зніяковіло промимрив Бекер. — Я просто...

— Мене звуть Сюзанна Флетчер. — Начальниця шифрувального відділу всміхнулася й простягнула йому тендітну руку.

Девід потиснув її.

— А мене звуть Девід Бекер.

— Вітаю, містере Бекер. Кажуть, ви чудово впоралися сьогодні з роботою. Можна з вами про це переговорити?

Бекер завагався.

— Узагалі-то я дуже поспішаю. — Він сподівався, що нехтування увагою найвпливовішого розвідувального агентства у світі буде не таким вже й великим глупством із його боку, тим більше, що його партія у сквош починалася за сорок п’ять хвилин, а йому треба було підтримувати репутацію: Девід Бекер ніколи не запізнювався на гру. На заняття — так, інколи бувало, але на сквош — ніколи.

— Я не затримаю вас надовго, — усміхнулася Сюзанна Флетчер. — Проходьте сюди, будь ласка.

І через десять хвилин Бекер уже сидів із гарненькою начальницею шифрувальників у буфеті АНБ, смакуючи булочку та журавлиновий сік. Девід швидко втямив, що тридцятивосьмирічна красуня обіймала свою посаду не за чарівні очі: вона виявилася однією з найрозумніших жінок, які траплялися йому в житті. Коли ж вони обговорювали шифри й дешифрування, то Бекер спіймав себе на тому, що з ентузіазмом намагається якомога більше дізнатися про цю нову для себе та надзвичайно цікаву царину.

За годину, коли Бекер остаточно пропустив свою партію у сквош, а Сюзанна проігнорувала три повідомлення за внутрішнім зв’язком, вони вже весело сміялися. Дивно, але двоє людей із розвиненим аналітичним інтелектом, які мали бути невразливими до ірраціональних потягів, почувалися, як двійко підлітків, обговорюючи лінгвістичну морфологію та генератори псевдовипадкових чисел; їхня розмова була феєрверком цікавих думок і дотепних зауважень.

Сюзанна так і не дійшла до справжньої причини, яка спонукала її до розмови з Девідом Бекером: вона хотіла запропонувати йому посаду — на випробувальний термін — у шифрувальному підрозділі азійських мов. Але з тієї пристрасті, з якою молодий професор говорив про викладацьку діяльність, вона зробила висновок, що він ніколи не погодиться полишити університет. І Сюзанна вирішила не псувати гарний настрій діловою розмовою. Уперше за довгий час вона знову відчула себе школяркою, тому ніщо не мало зіпсувати цю приємну ілюзію. І ніщо й не зіпсувало.

Їхні стосунки розвивалися неквапливо й романтично: похапливі втечі з роботи, якщо дозволяв розклад, тривалі прогулянки в студмістечку, філіжанка капучино в «Мерлутті» пізно вночі, час від часу — походи на лекції та концерти. Сюзанна спіймала себе на думці, що тішилася й сміялася більше, аніж будь-коли у своєму житті. Здавалося, не було нічого, що Девід не обернув би на жарт. їхні зустрічі стали для неї розрадою після напруженої праці в АНБ.

Якось погожого осіннього дня вони сиділи на закритій трибуні стадіону й спостерігали, як місцева футбольна команда безнадійно програє гостям.

— Яким ти, кажеш, спортом займаєшся? Здається, він називається «бабмінтон»? — підштрикнула його Сюзанна.

— Не «бабмінтон». І не бадмінтон. А сквош, — досадливо простогнав Девід.

Жінка поглянула на нього з удаваним нерозумінням.

— Це схоже на бадмінтон, але майданчик менший, пояснив він.

Сюзанна грайливо штовхнула його й розсміялася.

Подаючи кутовий, лівий нападник джорджтаунців послав м’яч далеко за межі поля, і натовп уболівальників невдоволено загув. Захисники гостей швидко змістилися до центру поля.

— А ти? — поцікавився Девід. — Ти займаєшся якимось спортом?

— Маю чорний пояс із бігу на тренажері, — пожартувала Сюзанна.

Бекер іронічно скривився.

— Я віддаю перевагу тим видам спорту, де треба перемагати суперника.

— Які ж ми амбіційні! — усміхнулася Сюзанна.

Захисник господарів поля вдало перехопив пас — і трибуни радісно заревли. Жінка нахилилася і прошепотіла Девідові на вухо:

— Лікар.

Він спантеличено зміряв її поглядом.

— Лікар, — повторила вона. — Скажи перше слово, яке спадає на думку.

Бекер на мить завагався.

— Словесні асоціації?

— Так. Це стандартний прийом в АНБ. Мені треба знати, з ким маю справу. Лікар, — суворо повторила вона, прискіпливо вдивляючись йому в очі.

Бекер стенув плечима.

— ...лікар Гаус.

Сюзанна насупилася.

— Гаразд, тепер спробуємо ось це: кішка.

— Кишка, — випалив Девід.

— Кишка?

— Так. Котяча кишка, тобто кетгут. Бо чемпіони гри у сквош перетягують свої ракетки кетгутом.

— З тобою все зрозуміло, — розчаровано зітхнула Сюзанна.

— Тож який ти діагноз мені поставила? — поцікавився Девід.

Жінка на мить замислилася.

— Ти — інфантильний і сексуально пригнічений тип, схиблений на сквоші.

Бекер знов стенув плечима.

— Що ж, дуже схоже на правду.

І так тривало кілька тижнів. Сидячи за десертом у нічних ресторанах, Бекер ставив їй купу питань.

Де вона вчилася математиці?

Як вона опинилася в Агентстві національної безпеки?

Як їй вдається бути такою привабливою?

Сюзанна зашарілася й зізналася, що пізно оформилася як жінка. Коли їй було під двадцять, вона була худорлява, як незграбний підліток, та ще й вдягала ортопедичний корсет. Якось Сюзаннина тітка Клара зауважила, що Бог компенсував непоказність дівчини, обдарувавши її непересічним розумом. «То була завчасна компенсація», — подумав Девід.

Сюзанна пояснила, що її інтерес до криптографії проявився ще в середніх класах. Президент їхнього комп’ютерного клубу, високий та стрункий восьмикласник на ім’я Френк Гутман, надрукував їй любовного вірша й закодував його, замінивши літери цифрами. Дівчинка благала його розповісти, що то означало. Але Френк кокетливо відмовився. Тож вона взяла листа додому і вночі при світлі ліхтарика розгадала таємницю: кожна цифра означала певну літеру. Ретельно розкодувавши послання, вона з подивом побачила, як начебто випадкові цифри магічним чином перетворилися на прекрасну поезію. І тієї миті збагнула, що на все життя закохалася в шифри та криптографію.

Майже двадцять років по тому, здобувши диплом магістра математики в університеті Джонса Гопкінса й аспіранткою вивчаючи теорію чисел у Масачусетському технологічному інституті, вона написала докторську дисертацію на тему «Методи шифрування, протоколи й алгоритми для ручного застосування». Вочевидь, з дисертацією ознайомився не лише її викладач, бо невдовзі їй зателефонували з АНБ і прислали квиток на літак.

Кожен, хто цікавився криптографією, знав про існування АНБ, бо це агентство було пристановищем для найталановиті-ших шифрувальників у світі. Щовесни, коли приватні фірми придивлялися до найздібніших випускників вишів, щоб запропонувати їм непристойно високі зарплати і свої акції за пільговими цінами, АНБ уважно спостерігало, обирало собі «жертв», а потім утручалося в процес і робило свої пропозиції удвічі вищими за найкращі з тих, які пропонували «приватники». АНБ безперешкодно купувало те, чого потребувало. Тремтячи від приємного передчуття, Сюзанна прилетіла до Вашингтонського міжнародного аеропорту імені Далеса. Там її зустрів водій АНБ і швидко відвіз до Форт-Міда.