Ярослав Гладун

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ПРИКАРПАТТЯ

Авран лікарський

Лiкарськi рослини Прикарпаття - i_001.jpg

(Gratiola officinalis L.)

Родина ранникові (Scrophulariaceae)

Багаторічна трав'яниста рослина 15–50 см заввишки, з прямостоячим, простим або розгалуженим угорі чотиригранним стеблом. Листки супротивні, сидячі, ланцетні, дрібнопилчасті з трьома поздовжніми жилками. Квітки неправильні, пазушні, одиничні, на довгих квітконіжках, з двома приквітками. Оцвітина подвійна, зрослопелюсткова. Віночок майже двогубий з жовтуватою трубочкою та білим з фіолетовими жилками відгином. Чашечка п'ятироздільна. Тичинок 4, дві з них — нерозвинені. Маточка одна з дволопатевою приймочкою. Плід — багатонасінна, широкояйцевидна коробочка. Цвіте у червні — вересні. Росте часто групами, на заплавних та суходільних вологих луках, по берегах річок. Збирають траву під час цвітіння. Сушать на горищі або під наметом.

Препарати з трави аврана використовують як проносний, глистогінний, серцевий засіб.

Айстра альпійська

Лiкарськi рослини Прикарпаття - i_002.jpg

(Astera alpinus L.)

Родина складноцвіті (Compositae)

Багаторічна трав'яниста рослина до 20 см заввишки. Наукова назва роду походить від грецького слова, яке в перекладі означає "зірка". Справді, суцвіття айстри нагадує красиву багатопроменеву зірку.

Росте на вапняних грунтах і скелях. На Україні зустрічається тільки на вершині гори Близниці хребта Свидовець.

Цвіте у липні — серпні. Дуже гарні суцвіття — кошики цієї рослини особливо яскраво виділяються на фоні низькорослої альпійської рослинності і приваблюють туристів. ця рослина зростає на Кавказі, Південному Уралі та Алтаї. Крім того, росте в горах Середньої та Південної Європи. Айстра альпійська — цінна декоративна рослина — дикий предок багатьох айстр, які поширені в культурі.

Акація біла

(Robinia pseudoacacia L.)

Родина бобові (Fabaceae)

Акація біла на європейський континент потрапила з Північної Америки. Росте в культурі у чистих і мішаних насадженнях. Найбільші площі її насаджень зосереджені в Лісостепу. Трапляється в парках, садах, полезахисних і протиерозійних смугах, у захисних насадженнях уздовж доріг, поблизу пасік тощо.

Біла акація — дерево до 35 м заввишки. Крона велика, розлога. Кора сіра, темно-сіра чи коричнювата, вздовж стовбурів і старих гілок потріскана. Листки завдовжки 18–20 см, чергові, непарноперисті, з 4-10 парами довгасто-овальних або овальних листочків. Останні цілокраї, з округленою чи дещо звуженою основою і тупою верхівкою. Квітки зібрані в негусті пазушні пониклі китиці. Плід — довгасто-лінійний біб, насінини вузькониркоподібні, коричневі або темно-бурі, матові. Цвіте у травні — червні. Є одним з найкращих і високопродуктивних ранньолітніх медоносів.

У науковій медицині використовують квітки акації при лікуванні захворювань нирок, сечового міхура і нирковокам'яної хвороби.

У квітах білої акації містяться глікозид робінін та ефірна олія (0,08-0,12 %).

Розмножується насінням і вегетативно. Утворює багато кореневих паростків, тому акацією білою закріплюють крутосхили, використовують у полезахисних смугах.

Квітки акації заготовляють на початку цвітіння. Суцвіття зривають руками або зрізують секатором, потім обривають квітки, розкладають їх тонким 1 (2–3 см завтовшки) шаром на папір і сушать

Аконіт міцний

Лiкарськi рослини Прикарпаття - i_003.jpg

(Aconitum firmum Rchb.)

Родина жовтецеві (Ranunculaceae)

З сивої давнини відомі людям отруйні властивості аконітів. В Індії їх! використовували для отруєння стріл. Пліній Старший називав аконіти рослинним І миш'яком. У стародавній Греції та Римі їх використовували під час виконання смертних вироків. Діоскорид зазначав, що аконіти вживали для отруєння вовків, пантер та інших диких звірів. Великий римський поет Овдій, описуючи у своїй поемі «Метаморфози» золотий, срібний та залізні віки людства, для характеристики гріхів залізного віку використовував такий вислів: "Грізні мачухи варять квіти аконітів." А.П. Чехов у книзі "Острів Сахалін" описує випадок захворювання людини, яка їла печінку свині, що отруїлася аконітом. Очевидно, з цим пов'язані народні назви: зілля чорне, отрутник, тоядь.

Листки пальчасто-роздільні. Квітки зібрані у видовжені розгалужені китицеподібні густі суцвіття. Чашолистки пелюсткоподібні, синьо-блакитні. Пелюстки, які набагато дрібніші від чашолистків і мало помітні, виступають у вигляді нектарників. Цвіте у другій половині літа — в липні — вересні. Запилюється тільки джмелями.

У дикому стані в Україні росте на гірських луках та кам'янистих скелях Карпат, трапляється також у верхній смузі лісового поясу. На фоні інших рослин аконіт міцний виділяється своїми стрункими стеблами й конусоподібними суцвіттями.

Як і інші представники роду аконітів, містить отруйні алкалоїди аконітин та псевдоаконітин, що й обумовлює властивості рослини. В стеблі і листках їх міститься 0,9 %, у суцвітті — до 1,25 %. Найбільш отруйна частина аконітів — корінь.

У народній медицині використовують при невралгії, подагрі, ревматизмі, проти пухлин. У далекому минулому китайські лікарі вживали аконіт при болях, викликаних раком.

Аконіт міцний висівають у пухкий грунт на глибину 1–1,5 см. Сходи з'являються навесні. В перший рік життя рослина утворює розетку, а цвіте і плодоносить — на другий рік. Вегетація починається з квітня. Протягом вегетаційного періоду рослини 2–3 рази проріджують, видаляючи бур'яни.

Збирають бульби аконіту восени, старі з стебловими залишками відкидають. Сушать у добре провітрюваних приміщеннях або у затінку на відкритому повітрі.

Збираючи аконіт, слід пам'ятати, що всі його частини отруйні.