13. Арістей знову, син Каїстробія, проконнезієць [16], що писав твори, пише, що зайшов був до іседонів [17], надихнутий Фебом. За іседонами жили арімаспи, одноокі, за ними грифи, що стерегли золотий скарб [18], а далі над морем гіпербореї [19]. Над ними всіма, крім гіпербореїв, панували арімаспи, що часто нападали на сусідів. Ось так іседони, прогнані з (їхнього) краю арімаспами, витиснули скіфів, ті – кімерійців, що жили над Південним морем, змусили покинути свою країну. Як бачимо, то й він (Арістей) не погоджується зі скіфами (в оповіді) про їх землю.

14. Я сказав, звідки був Арістей, що про все це написав, а тепер розповім, що я чув про нього в Проконнезі й у Кизику [20]. Кажуть, що Арістей (цілком) не був нижчий походженням за міщан. Він зайшов до ткальні у Проконнезі й там помер. (Тоді) ткач замкнув верстат і пішов сповістити свояків небіжчика. Як уже розійшлася по місту звістка про смерть Арістея, котрийсь кизикієць, що прийшов із міста Артакії, заперечував її. Він стверджував, що зустрів його (Арістея) в дорозі до Кизика й говорив із ним. Ця людина вперто настоювала на своєму. А в той час кревняки небіжчика пішли до ткальні. Вони мали з собою все необхідне для похорону; та як прийшли вони до того дому (ткальні), то не застали Арістея ні живого, ні мертвого. Через сім літ Арістей знову з'явився в Проконнезі, написав поему, яку греки називають «Арімаспейською», а потім щез удруге. Таке оповідають мешканці тих міст.

15. Та я довідався, що приключилося італійським метапонтійцям через двісті сорок літ опісля щезнення Арістея, коли зіставив те, що знав із Проконнезу, з відомостями метапонтійців. Метапонтійці кажуть, що їм з'явився Арістей і наказав спорудити жертовник Аполлонові [21], а коло нього поставити образ Арістея з Проконнезу; він казав, що на цілу Італійську землю прийшов Аполлон лише до них, з за ним він, Арістей; тоді, як ішов з богом, мав подобу крука. Він сказав це й зник, а метапонтійці послали до Дельф [22] запитати бога, що означає поява цієї людини. Піфія [23] наказала їм послухатися, бо так буде для них найкраще. Вони послухалися й виконали наказ. Ще й нині бачать коло статуї Аполлона (в Метапонті) образ, що має назву Арістея, а довкруж ростуть лаври. Зображення бога стоїть на ринку. Оце стільки про Арістея.

16. Щодо землі, про яку йшлося, то ніхто не знає, що ж є поза нею. Я не міг нічого ні від кого довідатися про неї такого, якого не бачив би на власні очі; навіть Арістей, як я попереду згадував, не лише в поемі, що він бував далі, ніж в іседонів, а що чував про дальні землі, то як (сам) каже, знає вже з оповідей іседонів. Усе ж таки повідомлю якомога точніше все, що я міг певного винести з усних переказів.

17. Від пристані борисфенітів – вона є середньою з-поміж надморських пристаней Скіфії – нині найближче живуть калліпіди; вони вже погречені скіфи; за ними інше плем'я, що називається алізони. Вони, калліпіди й інші, далі тримаються скіфських звичаїв, але сіють і їдять збіжжя, цибулю, часник, сочевицю і просо. Вище алізонів скіфи-орачі, що сіють збіжжя не собі на поживу, а на продаж. Ще вище неври, а поза неврами на північ, скільки знаємо, безлюдна пустеля. Оце народи, що живуть за Гіпанісом [24] на захід від Борисфена.

18. А як перейти Борисфен, то зразу ж перша від моря лежить Лісиста (країна), а від неї вгору живуть скіфи-землероби. Ті греки, що живуть над рікою Гіпанісом, називають їх борисфенітами, а самі себе ольвіополітами. Ті скіфи-землероби займають землі на схід на три дні дороги; досягають ріки, що зветься Пантікап [25]; а на північ треба пливти Борисфеном (вздовж їхнього боку) одинадцять днів. Ще далі на північ тягнеться велика пустеля, а за нею живуть андрофаги [26], народ своєрідний, не скіфський. Далі за ними вже справжня пустеля і, наскільки відаємо, немає ніякого народу.

19. На схід од скіфіф-землеробів, як перейти ріку Пантікап, живуть уже скіфи-кочівники. Вони ні сіють, ні орють. У всій країні немає дерев, лише в Лісистій. Ці кочівники займають (на схід) землі на чотирнадцять днів дороги, аж до ріки Геррос. [27]

20. За Герросом лежить так звана царська країна. Тамтешні скіфи найхоробріші й найчисленніші; вони вважають інших скіфів своїми рабами. Вони живуть на південь по Таврію, на схід по рів, що його викопали сини сліпих, і по Меотійську затоку, по пристань з назвою Кримни [28], частина ії живе за рікою Танаїсом [29]. На північ од царських скіфів місця меланхленів [30], чужого, нескіфського народу. Вище ж меланхленів (простягаються) болота й пустеля, скільки (лише) знаємо.

21. Як перейти Танаїс, то вже не скіфська земля, а починається край савроматів [31]. Вони розселилися від затоки озера Меотійського [32] у північний бік на п'ятнадцять днів дороги; уся їхня країна не має ні диких, ні свійських дерев. Край за ними займають будини [33]; їхня земля вкрита змішаним лісом. На північ за будинами на сім днів дороги простягається пустеля.

22. За пустелею, якщо взяти трохи на схід, живуть фіссагети [34], своєрідний і численний народ; вони промишляють ловами. Одразу ж за ними, в тому ж краю, інший народ, що зветься їрки [35]. Вони також живуть із ловів, а організовують їх у такий спосіб: вилазить такий (ловець) на дерево – а їх густо в усьому краю, кінь же, вивчений, лежить на череві, щоб був нижчий. Напоготові є й пес. Коли він (ловець) забачить з дерева звіра, то відразу стріляє в нього з лука, сідає на коня й доганяє, а пес біжить слідом. Од них далі на схід інші скіфи, що віддалилися від царських скіфів і прийшли в цю країну.

23. Аж до кордонів цих скіфів була земля рівнинна з досить глибокими родючими ґрунтами; звідси починається ґрунт кам'янистий і нерівний. Якщо перейти великий шмат цієї нерівної землі, то за нею зустрінуться люди на підгір'ї високих гір [36], люди, що, як кажуть, лисі від народження, – і чоловіки, і жінки. Вони плосконосі й мають довгі бороди. Мову мають свою, а одягаються по-скіфськи, живуть із плодів дерев. Дерево, що його споживають як їжу, зветься понтікон [37]; воно завбільшки як фігове дерево. Овочі родить подібні до гороха, з кісткою всередині. Коли вони достигнуть, перетирають їх через платок; з того виціджується юшка, чорна й густа, а називають її асхі. Вони лижуть те і п'ють змішане з молоком, а з гущі місять тісто (неначе) і їдять його. Худоби не мають багато, бо там обмаль пасовиськ. Кожний (мешканець того краю) живе під деревом; узимку накриває дерево білою повстяною рядниною, а влітку без ряднини. Ніхто з людей їх не кривдить, бо вважають святими. Вони не мають навіть зброї, а залагоджують усі суперечки між собою сусідніх народів. Якщо хтось утече від них, ніхто йому не зробить нічого лихого. Ім'я того народу – аргіппеї. [38]