— Не мели дурниць, хлопче. Вантажопідйомність цього велетня сорок шість тисяч тонн. Він робить двадцять п'ять вузлів за годину. Ми таки відберемо у клятих німців Блакитну стрічку першості, згадаєш мене!

— Вони швидше повісять тебе на тій стрічці!

Від громового реготу задрижали стіни таверни.

— Не вірите?! Ви ще побачите, — огризнувся боцман. Він розправив зім'яту газету і пальцем показав на аншлаг, надрукований жирним шрифтом: «Судно йде на рекорд!»

— Облиш! — спинив його моряк. — Наш брат однаково нічого з цього не матиме. Все дістанеться іншим. Я тільки брудний кочегар, боцмане, і мені зовсім байдуже, де сушити свої кістки: в кочегарці старої бананової шкаралупи чи біля сотень топок нового всесвітнього дива. Для нас, маленьких людей, це нічогісінько не змінює, і так буде завжди. Розумієш?

Моряк обняв руду дівчину, що пригорнулася до нього.

— Ходімо. Через три години я повинен бути на судні.

Боцман збентежено дивився їм услід.

Матрос разом з дівчиною похитуючись вийшов на темну портову вуличку. Сюди долинали галас і гуркіт з розташованого недалеко Вест-Індійського доку, чути було, як за старими халупами, що стояли край дороги, спліскується ріка.

Лакей обережно відчинив двері кабінету. В очі впала знайома обстановка. Із стелі, прикрашеної гіпсовими ангелами, звисала сяюча люстра. В її кришталевих підвісках грали переливаючись відблиски вогню, що палав у каміні. На стінах між книжковими шафами висіли картини в розкішних золотих рамах. Господар дому, повновидий, червонощокий чоловік, сидів за письмовим столом і читав, підперши голову рукою.

— Сер Брюс Ісмей, — доповів слуга.

Господар, не глянувши, підняв руку. Слуга вийшов і схилився перед відвідувачем, що чекав у вестибюлі.

— Екселенц запрошує вас.

Елегантно одягнений худорлявий чоловік з сивиною на скронях швидкою твердою ходою пройшов по дзеркальному паркету. Господар підвівся. Він був у довгому темному сюртуці з тонкого сукна. В пластроні, що виступав з модного жилета, виблискувала велика перлина. На чорному шовковому шнурку гойдався монокль. Приязно посміхаючись, господар пішов назустріч гостеві.

— Я потурбував вас у незвичний час, дорогий Ісмей. Але цього вимагали невідкладні справи.

— Завжди до ваших послуг, екселенц.

Господар і гість підійшли до каміна й сіли в м'які крісла. Лакей приніс вино й сигари, перевернув дрова в каміні і тихенько вийшов.

Кілька хвилин панувала мовчанка. Чути було тільки легеньке потріскування дров. Екселенц задумливо дивився на язики полум'я. Коли він підвів голову, обличчя його було серйозне.

— Німцям це не сподобається, сер Брюс, — промовив він. — Дуже не сподобається! Ви читали передову вчорашнього номера «Берлінер Локаль-Анцейгер»? Яке зухвальство!

Ісмей кивнув головою.

— Вільгельм II надто зарозумілий. — І, посміхнувшись, додав: — Судно завдасть чимало клопоту нашим дорогим братам.

Екселенц недбало відмахнувся.

— Що кайзер! Головне те, що німці — наші конкуренти… Авторитетові Великобританії як морської держави світового значення завдано удару. Це важливіше, ніж питання про відношення.

— Цілком правильно, — погодився сер Брюс. — Але судно…

— І судно, — жваво підхопив екселенц. — Воно мусить на весь світ продемонструвати нашу перевагу на морі. Тепер ми вирвемо в Північної Німеччини Блакитну океанську стрічку. Британський торговий флот матиме найбільше, найкраще, найшвидкохідніше і найсучасніше судно! — його світлі очі спалахнули. Екселенц був не лише екселенц, його превосходительство, але й акціонер компанії Вайт-Стар-Лайн. Він подався вперед. — Це судно мусить бути найшвидкохіднішим, сер Брюс. Поразка в змаганні не тільки підірвала б авторитет нації, але й завдала б серйозної шкоди компанії Вайт-Стар, а отже, і нам з вами. Я хочу, щоб ви, як президент компанії, ще раз, востаннє все добре продумали.

Сер Брюс навіть не поворухнувся. Він сидів, напівзаплющивши очі. Довгобразе обличчя його наче скам'яніло. Важко було зрозуміти, які думки ховалися за високим білим лобом, прорізаним двома глибокими зморшками. І тільки випещена рука, яка злегка тремтіла, коли він брав сигару, виказувала його хвилювання.

— Результати випробування судна перевершили всі наші сподівання. В мене немає ні найменшого сумніву в перемозі, — відповів сер Брюс.

Господар запалив сірник і дав прикурити Ісмею.

— Звичайно, звичайно… — Голос його був теплий і привітний.

Екселенц підвівся, підійшов до письмового стола і витяг з-під купи паперів тоненьку папку. Повернувшись до каміна, він злегка сперся на мармуровий карниз, вставив у око монокль і відкрив папку, на якій послужливий клерк розгонисто вивів слово «Титанік» — назву корабля, що вже цілий тиждень викликав гарячі суперечки і був причиною нечуваних спекуляцій.

Погляд Ісмея затримався на цьому слові, губи президента, здавалося, вимовляли назву корабля. «Титанік»! Те, що колись було його сміливою мрією, сьогодні здійснений факт, який принесе славу, почесті й мільйони йому, компанії і нації! Сер Брюс узяв келих вина і залпом спорожнив його.

— Безпека пасажирів, звичайно, повинна бути гарантована, шановний сер Брюс, — господар глянув на гостя, продовжуючи перегортати сторінки.

Ісмей самовдоволено посміхнувся.

— Двадцять водонепроникних перебірок з найкращої англійської сталі, подвійна обшивка судна, сучасні автоматичні пристосування по безпеці. Навіть діти знають, що це судно не може потонути. Чого ж боятися, екселенц?

Самовпевнений тон створював неприємне враження. Він вимагав заперечень, і екселенц нахмурився.

— Мені доповіли, що кількість рятувальних шлюпок дуже мала. Виходить, розкіш куплено ціною безпеки.

Господар постукав пальцем по папці і з викликом подивився на президента. Але в обличчі сера Брюса ніщо не змінилося.

— Інструкція — формальність, — сказав він. — Шлюпок в разі необхідності вистачить для тисячі восьмисот пасажирів першого й другого класів.

— Добре, але ж ще є щонайменше тисяча двісті пасажирів третього класу, а крім того, близько дев'ятисот чоловік команди!

— Для них на борту судна є достатня кількість рятувальних поясів.

— Ну, це ваша справа, сер Брюс. — Екселенц усе ще перегортав сторінки. — Питання про безпеку цікавить мене трохи в іншому аспекті. Давайте ще раз переглянемо попередні списки пасажирів. Я знайшов тут імена найвидатніших людей Америки і Європи: Астор з Нью-Йорка подорожуватиме разом з дружиною; майор Арчібальд Батт, ад'ютант президента США Тафта; містер Кавендиш з дружиною; відомий французький художник Поль Домерж; лорд і леді Дуфф-Гордон, що їхатимуть під прізвищем Морганів; Бенжамен Гупенхейм, відомий мультимільйонер; залізничний король Хейс з сім'єю; місіс Барбара Хорткліф, одна з найбагатших удів Америки; маркіз де-Ліоте; техасець містер Кеннеді з сім'єю, в руках якого зосереджена монополія на торгівлю бавовником у Сполучених Штатах; графиня Розес; містер Ротшільд з дружиною; сенатор Штраус з Нью-Йорка; Вандербільд; банкір Віденер та інші.

— В газетах пишуть, — зауважив Ісмей, — що на «Титаніку» збирається інтернаціональне товариство.

— Так, це правда. Воно буде представлене найвідповіднішим чином, як і личить такій події.

— «Таймс» зобов'язалася сплатити близько п'ятдесяти мільйонів доларів за право на інформацію з борту судна.

— Це нечувана сума.

— І все-таки ціна «Таймс» швидше занижена, ніж завищена.

— Можливо. Дивіться тільки, щоб ці мільйони пішли на користь. Неважко уявити собі, який галас зчинить «Таймс», коли на судні. щось трапиться. Мене турбує думка, як забезпечити охорону тих величезних цінностей, коштовних прикрас, грошей і всього іншого, що матимуть з собою на судні пасажири першого та другого класів. Під час подорожі коштовності не замикатимуться. Ними користуватимуться, їх триматимуть напохваті, щоб при нагоді виставити напоказ. Їх зберігатимуть в чемоданах, шафах, скриньках. І це на судні з таким великим екіпажем, з сотнями небагатих або й зовсім бідних пасажирів, про яких ніхто нічого не знає: звідки вони прийшли і куди їдуть… Яка небезпечна принада для багатьох, яка величезна відповідальність лежить на командному складі судна!