Машини стали в коло, й почалися дивовижнi веселощi!
Спочатку загуркотiв басом Ваговоз:
Я - великий i нестримний,
Я - могутнiй i невпинний.
Перехожi, геть з дороги,
Вiдчавлю усiм я ноги!
I всi пiдхопили:
Перехожi, геть з дороги!
Повiдчавлюємо ноги...
Звiдкись вигулькнув маленький автомобiльчик i пронизливо заверещав:
Зростом я всього з вершок,
А зовуть мене Жучок,
Їду-їду, де захочу
I в шпаринку я проскочу...
Знову загув хор:
Перехожi, геть з дороги!
Повiдчавлюємо ноги...
Вiд машин вiддiлився блискучий Лiмузин i також заспiвав:
Хто прудкiший всiх на свiтi?
Дожену я навiть вiтер...
Я шпаринок не шукаю,
Сам в шпаринку всiх забгаю!
Раптом натовп стих i розступився. З'явився низький бiлий автомобiль - той, що тiкав вiд руки Малька-Ванька. Хлопчик його вiдразу впiзнав, хоча тепер вiн був великий та грiзний. Його фари яскраво палали.
- Громобiй! Гоночний Громобiй! - загомонiли машини.
Голос Громобоя залунав над площею:
- Дуже доб-р-ре, що ми стали господарями прекрасної країни Чарiвної Круговертi. Нестерпний Знавець-Моргунець зi своєю дружиною ув'язнений у Триколiрному замку. Але вранцi жителi вийдуть iз своїх осель, визволять його, i вiн знову почне приндитися, знущатися i командувати нами. Як цьому перешкодити?
Натовп стривожено загув. Потiм у коло, важко покректуючи, вибрався Самоскид.
- Я, - прохрипiв вiн, - можу цьому перешкодити. Я i нiхто бiльше!
- Як? - пiдсунувся до нього Громобiй.
- Засиплю дверi всiх будинкiв пiском та гравiєм щоб жителi не змогли вiдчинити їх i вийти на вулицю.
- А якщо вони полiзуть у вiкна? - вигукнув хтось.
- Тодi я обiллю їх холодною-прехолодною водою, - сказав Автополивальник i випустив такi водограї, що iншi машини злякано позадкували:
- Ой-ой! Не бризкайся!
- Люди занедужають i сидiтимуть вдома, - продовжував задоволено Автополивальник. - Вони тремтiтимуть, загорнуться у ковдри, залiзуть пiд перини.
- А я не стану їх рятувати й розвозити по домiвках лiки, - додала Швидка Допомога.
- Це добр-ре! - прогарчав Громобiй. - Дуже добр-р-ре.
- Я бiльше не служитиму людям! - заверещав громiздкий та незграбний Фургон з написом на борту: "Булки". - Краще я сам поїм булочки, тiстечка, макiвники, торти. Вони такi смачнi, м'якi, солодкi, завжди так чудово пахнуть...
I вiн апетитно заплямкав, переступаючи з колеса на колесо.
- А я вип'ю усе молоко! - заявив жовтий Молоковоз.
Дiти завмерли.
- Чуєш, що вони кажуть? - сплеснула руками Варя.
- Чую, - похмуро кинув Малько-Ванько.
- Що ж їстиме моя бабуся? I мама, i тато...
- А мої тато й мама? А братик Вiктор? Вiн по три окрайцi з варенням вiдразу вминає, зрозумiла?
Варя заголосила:
- Вони кашлятимуть...
- I нездужатимуть, - додав Малько-Ванько. - Адже Швидка Допомога вiдмовилась їм допомагати.
- Треба щось робити! - Варя стукнула кулачком по бильцю. - Треба рятувати жителiв мiста!
- А як?
Вони подивилися вниз. До землi було так далеко, що дiти злякано вiдсахнулись.
А тим часом автомобiлi кружляли в танцi, наспiвуючи врiзнобiй якусь скрипучу пiсню.
- Що ж нам робити? - знову забiдкалась Варя.
I тут вони почули чийсь тоненький голосок:
- Егей! Ей там, на вежi!
Вони обернулись. Поруч, на самому краєчку залiзного даху багатоповерхового будинку, хиталася знайома смугаста фiгурка в блискучому шоломi набакир.
- Рукастик-Смугастик?!
ПАСТКА
Рукастик-Смугастик розмахував руками й гукав:
- Стрибайте, швидше стрибайте сюди!
Малько-Ванько знову подивився вниз.
Ой леле! Яка височiнь! Зiрвешся - кiсток не визбираєш.
- Стрибайте! - волав Рукастик-Смугастик. - не бiйтеся!
Майданчик тихо погойдувався у повiтрi. Вiн то наближався до краю даху, то вiддалявся.
Малько-Ванько поставив ногу на обнiжок поручня.
- Куди ти? Впадеш! - схопила його за руку Варя.
- Вiдчепись! - її переляк нiби додав йому смiливостi.
Вiн стрибнув.
- А-ах!- Варя затулила обличчя руками. Й тут же пролунав радiсний вигук:
- А я вже на даху! Ур-ра!
Малько-Ванько радiсно пританцьовував i махав Варi руками:
- Стрибай i ти! Це зовсiм не страшно!
- Нi, нi, - вiдсахнулася вона. - Страшно!
Варя тiльки хитала головою i вiдступала вiд поручнiв.
- Не можу, - жалiбно проквилила вона.
- Ех ти! - кинув зневажливо Малько-Ванько. - А хто ж буде рятувати бабусю? I маму, i тата?
Варя здригнулася. Бабуся така старенька, слабенька... Весь час п'є лiки. Як вона тепер буде?..
Невидима сила несподiвано вiдiрвала Варю вiд поручнiв, пiдняла вгору...
- Па-а-адаю! - в розпачi скрикнула вона i ковзнула по краю даху. Нога зависла в порожнечi...
Та друзi пiдхопили дiвчину i витягнули на дах.
- Боляче! - схлипнула вона. - Колiно здерла...
- Не бiда, - утiшав її Малько-Ванько. - Ти й так щодня колiна обдираєш...
- Тiкаймо! - поквапив їх Рукастик-Смугастик. - За мною!
Вони побiгли до горищного вiкна. Покрiвля гуркотiла пiд ногами.
- Оточуйте будинок! - почулися вигуки з площi. - Стережiть пiд'їзди!
Рукастик-Смугастик вiдчинив вiконце й засвiтив прив'язаного до пояса лiхтарика.
- Обережнiше, - приказував вiн. - Стрибайте, тут невисоко.
Друзi стрибнули вслiд за ним i почали злякано озиратися. Над головами у них перехрещувалися почорнiлi дерев'янi бантини, по кутках невиразно бiлiло павутиння. На однiй з них висiв донизу головою Кажан. Вiн заворушився, блимкнув червонястими очицями й проспiвав:
- Вештаються тут... дрiмлюги. Нема вiд них спокою.
Розправив крила й неквапливо полетiв у темряву.
З горища вони спустилися на сходи i побiгли униз.
Але запiзнились. Бiля пiд'їзду вже нетерпляче гурчали машини, лунали вигуки:
- Пильнуйте їх! Не спускайте фар з дверей!
Рукастик-Смугастик сiв на сходинку й зiтхнув:
- Почекаємо трохи. Посидимо тут, нехай вгамуються.
- А потiм? - з тривогою спитала Варя.
- Потiм щось придумаємо.
Дiти сiли один бiля одного. Рукастик-Смугастик усе похитував головою i задумливо повторював:
- Ну й ну! Знавець-Моргунець ув'язнений у Триколiрному замку... Ай-ай-ай!
Варя поцiкавилась:
- А хто такий Знавець-Моргунець?
- Це могутнiй полководець! - вiдповiв Рукастик-Смугастик. - Вiн надзвичайно добрий i справедливий. Гнiв його страшний тiльки тим, хто не хоче дотримуватися непорушного Закону Вулиць i Дорiг у країнi Чарiвна Круговерть.