Андрій Некрасов

Пригоди капітана Врунгеля

Пригоди капітана Врунгеля - i_001.png
Пригоди капітана Врунгеля - i_002.png

Переклад з російської Ф. МАКІВЧУКА

Малюнки К. РОТОВА

Пригоди капітана Врунгеля - i_003.png

РОЗДІЛ І,

в якому автор знайомить читача з героєм і в якому нема нічого незвичайного

Навігацію в нас у мореходному училищі викладав Христофор Боніфатійович Врунгель.

— Навігація, — сказав він на першому уроці, — це наука, яка вчить нас обирати найбезпечніші й найвигідніші морські шляхи, прокладати ці шляхи на картах і водити ними кораблі… Навігація, — додав він на закінчення, — наука неточна. Для того, щоб сповна оволодіти нею, треба самому мати великий досвід тривалого практичного плавання…

Оцей звичайнісінький собі вступ став для нас причиною одчайдушних суперечок і всіх слухачів школи розбив на два табори. Одні вважали, й не без підстав, що Врунгель — не інакше, як старий морський вовк на спочинку. Навігацію він знав блискуче, викладав цікаво, з вогником, і досвіду в нього, очевидно, вистачало. Схоже було, що Христофор Боніфатійович таки справді зборознив усі моря й океани.

Але люди, як відомо, бувають різні. Одні довірливі надмірно, інші, навпаки, схильні до критики й сумнівів. Знайшлися й серед нас такі, що твердили, нібито наш професор, на відміну від інших навігаторів, сам ніколи не виходив у море.

За доказ цього безглуздого твердження вони брали зовнішній вигляд Христофора Боніфатійовича. А зовнішність його справді якось не в'язалася з нашим уявленням про бравого моряка.

Христофор Боніфатійович Врунгель ходив у сірій толстовці, підперезаній вишитим пояском, волосся гладенько зачісував з потилиці на лоб, носив пенсне на чорному шнурку без оправи, чисто голився, був огрядним і присадкуватим, голос мав стриманий і приємний, часто посміхався, потирав ручки, нюхав тютюн і всім своїм виглядом більше скидався на відставного аптекаря, ніж на капітана далекого плавання.

І ось, щоб вирішити суперечку, ми попросили якось Врунгеля розповісти нам про свої колишні походи.

— Ну, що ви! Не час тепер, — заперечив він з усмішкою і замість чергової лекції почав раптом позачергову контрольну з навігації.

Коли ж після дзвоника він вийшов з пачкою зошитів під пахвою, наші суперечки припинилися. Відтоді ніхто вже не мав сумнівів, що на відміну од інших навігаторів Христофор Боніфатійович Врунгель набув свій досвід домашнім способом, не пускаючись у далекі плавання.

Так ми й лишилися б при цій хибній думці, якби мені дуже швидко, але зовсім несподівано, не пощастило почути від самого Врунгеля розповідь про його надзвичайно сміливу кругосвітну подорож, повну небезпеки й пригод.

Сталося це випадково. Того разу, після контрольної Христофор Боніфатійович пропав. Днів через три ми дізналися, що по дорозі додому він загубив у трамваї калоші, промочив ноги, простудився й зліг. А пора стояла гаряча: весна, заліки, екзамени… Зошити потрібні були нам кожного дня… І от мене, як старосту курсу, відрядили до Врунгеля на квартиру.

Я пішов. Одразу знайшов квартиру, постукав. І тут, поки я стояв під дверима, в моїй уяві зовсім ясно постав Врунгель, обкладений подушками й закутаний ковдрами, з-під яких стирчить почервонілий від простуди ніс.

Я постукав знову, вже дужче. Мені ніхто не відповів. Тоді я натиснув на дверну ручку, розчинив двері й… остовпів від несподіванки.

Замість скромного відставного аптекаря за столом, заглибившись у читання якоїсь стародавньої книги, сидів грізний капітан у повній парадній формі, з золотими нашивками на рукавах. Він з люттю гриз величезну прокурену люльку, про пенсне й згадки не було, а сиве розпатлане волосся пасмами стирчало в усі боки. Навіть ніс, хоч він і справді почервонів, зробився якимсь соліднішим і всіма своїми рухами виражав рішучість і відвагу.

На столі перед Врунгелем на спеціальній підставці стояла модель яхти з високими щоглами, з білосніжними парусами, прикрашена різноколірними прапорами. Поруч лежав секстант. Недбало кинутий сувій карт наполовину закривав сушений акулячий плавець. На підлозі замість килима розплаталася моржова шкура з головою і з іклами, в кутку валявся адміралтейський якір з двома змичками ржавого ланцюга, на стіні висів кривий меч, а поряд нього — звіробійний гарпун. Було й ще дещо, але я не встиг розглядіти.

Двері рипнули. Врунгель підняв голову, заклав книжку невеликим кинджалом, підвівся й, хитаючись, немов у шторм, пішов мені назустріч.

Пригоди капітана Врунгеля - i_004.png

— Дуже приємно познайомитись. Капітан далекого плавання Врунгель Христофор Боніфатійович, — промовив він громовим басом, простягаючи мені руку. — Чим можу служити?

Я, признатися, трохи злякався.

— Та ось, Христофоре Боніфатійовичу, я щодо зошитів… хлопці прислали… — почав було я.

— Пробачте, — перебив він мене, — пробачте, не впізнав. Хвороба клята всю пам'ять одбила. Старий став, нічого не поробиш… Еге ж… то кажете, по зошити? — перепитав Врунгель і, схилившись, почав ритися під столом.

Нарешті він дістав звідти пачку зошитів і ляснув по них своєю широкою волосатою рукою, та так ляснув, що пилюка полетіла в усі боки.

— Ось, будь ласка, — сказав він, спочатку голосно, із смаком чхнувши, — в усіх «відмінно». Поздоровляю! З повним знанням науки кораблеводіння підете борознити морські простори під торговельним прапором… Похвально, до того ж, знаєте, дуже цікаво. Ех, юначе, скільки непередаваних картин, скільки незабутніх вражень жде вас попереду! Тропіки, полюси, плавання по дузі великого кола… — додав він замріяно. — Я, знаєте, всім цим марив, поки сам не поплавав.

— А ви хіба плавали? — вигукнув я, не подумавши.

— Аякже! — образився Врунгель. — Себто я? Я плавав. Я, батечку, плавав. Дуже навіть плавав. У деякій мірі єдиний у світі похід навколо земної кулі на двомісній парусній яхті. Сто сорок тисяч миль. Безліч заходів, безліч пригод… Безсумнівно, тепер часи не ті. Й звичаї змінилися, й становище, — додав він, помовчавши. — Багато чого, так би мовити, має тепер зовсім інший вигляд, а все-таки, знаєте, оглянешся отак назад, у глибину минулого, й доводиться визнати: багато було й цікавого, й повчального в тому поході. Є що згадати, є про що розказати!.. Та ви сідайте…

З цими словами Христофор Боніфатійович підсунув мені китовий хребець. Я сів на нього, неначе на крісло, а Врунгель почав розповідати.

РОЗДІЛ II,

в якому капітан Врунгель розповідав про те, як його старший помічник Лом вивчав англійську мову, й про деякі окремі випадки з практики кораблеводіння

Сидів я отак у своїй конурі, й, знаєте, набридло. Вирішив згадати старовину — і згадав. Так згадав, що по всьому світу пилюка пішла. Отак-то. Вам, пробачте, поспішати зараз нікуди? От і прекрасно. Тоді й почнемо по порядку.

Я в ту пору, звичайно, був трохи молодший, але не так, щоб зовсім хлопчак. Ні. Й досвід був за плечима, й роки. Стріляний, як кажуть, горобець, з доброю репутацією, з солідним становищем, і, скажу вам не хвалячись, заслужено. За таких обставин я міг би командувати найбільшим пароплавом. Це теж досить цікаво. Але в той час найбільший пароплав був якраз у плаванні, а я чекати не звик, плюнув і вирішив: піду на яхті. Це теж, знаєте, не жарт — піти в кругосвітнє плавання на двомісній парусній посудинці.