Повторюємо: 90% помилок західних політиків спричинило цілковите незнання душі москвина. Причин багатьох несподіваних виявів московської політики вони не можуть зрозуміти, бо ніяка людська логіка не може їх пояснити навіть з точки зору добра самої ж Московщини. Та найдивнiше, що навіть українська інтелігенція не знала і не знає душі москвина, хоч він аж надто переконливо показував її українцям століттями. Лише український народ кількасотрічним досвідом знав московську душу і висловив те знання сотнями приповідок. Найглибший знавець московської душі Ф. Достоєвський свідчить: «Найбільшою силою Московщини було те, що європейці не знали нас, москвинів». Московські вожді були свідомі цього від першопочатків своєї держави і тому мають на її кордонах заслону від Європи вже понад півтисячі років. Москвини кілька сторіч напружують усі свої здібності в брехні, підкупах, щоб світ не дізнався про справжнього москвина і про справжню Московщину. Найвищі досягнення в обдурюванні чужинців здобула московська «демократія» по 1917 році. І осягнула дуже простим, але направду геніальним способом: лише змінила термінологію.

Московщина почала шахраювати політичним перейменуванням ще по нашій поразці в Переяславі 1654 р., а поширила його по нашій катастрофі під Полтавою 1709 р. Тоді вона, не зважаючи на жодні історичні факти, не переймаючись ніякими підставами, просто проголосила себе «Росією», отже, спадкоємницею всього культурного та політичного надбання Руси. А щоб «хахол» ліпше зрозумів, що саме така зміна означає політично, москвин назвав себе «великорусским», а українця «малорусским». І ця засада «велико-мало» стала змістом усіх московсько-українських стосунків відтоді й досі. Якщо ж хтось з українців пробував кпити з тих новоспечених «великих» — мандрував до Сибіру. А коли європейські уряди за старим звичаєм адресували листа до Московії, до московського уряду, то москвини повертали їм назад з приміткою, що такої «не существует», а є лише «Россия» і «российский». Психологи запевняють, що люди сприймають найбезглуздішу брехню за правду, якщо ту брехню вперто і довго повторювати. Так азіати-москвини стали «русскими», а монгольська Московщина — «Россией». Та ця крадіжка чужого імені була лише дитячою забавкою порівняно з назовницькими загарбаннями московської «демократії» по 1917 році.

Можна без перебільшення вважати назву «советский» найгеніальнішим винаходом москвинів. Це ж не стара, зненавиджена, загарбницька московська імперія відродилася 1917 року, а виник цілковито новий «союз советских республик». Колишніми колоніями московської імперії правлять не прислані з Петербурга губернатори, а «советские» (мовляв, робітничо-селянські) уряди національних республік, що їх обирає місцева людність більшістю 99% голосів. Отже, грабує, ув’язнює, мордує, виганяє з рідної землі не московська імперська влада, а місцева, «советская». Щоправда, в тій місцевій «советской» владі є забагато «старших братів», але ж їхній обов’язок — навчати розуму молодших, ще нерозумних. Зрештою, і найвища влада СРСР є в руках не лише леніних, єжових, молотових, а також і скрипників, тимошенків, криленків, дзержинських, косіорів, мікоянів, сталінів, берій, троцьких, кагановичів, ягод і т. п. Отже, всі бачать: найвища влада СРСР не московська, а інтернаціональна. І це вона, ІІІ Інтернаціонал, загарбала Україну, Грузію, Туркестан, Естонію, Латвію, Литву, Польщу, Румунію, Болгарію, Мадярщину, Чехію, Словаччину, а Московщина не загарбувала жодної країни. Щобільше, інтернаціональна «советская» влада, мовляв, гнобить також і Московщину і все московське. Так Московщина личиною «советский» не лише замаскувала своє історичне загарбництво (імперіалізм) та осадництво (колоніалізм), а й переклала з московського народу на «советскую» власть ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ за всі диявольські злочини в СРСР і в світі. І москвини в СРСР та на еміграції вже планують, щоб немосквини СРСР нищили на своїх землях не московську владу, а комуністів та «советскую» владу, коли прийде Великий День Порахунку на Сході Європи.

В Україні є сотні тисяч питомих москвинів, що вивчили українську мову. Рятуючись від стихійного вибуху ненависті до всього московського, вони хутко обернуться на щирих українських патріотів, навіть у націоналістів. А за революційного безладу горлодери (демагоги) дуже легко дістаються на провідні пости. Так посядуть «зукраїнізовані» москвини самостійної України всі вищі посади. І подбають, щоб під приводом приналежності до НКВД загинуло у революційному безладі якомога більше справжніх українських патріотів. І це не теоретичне припущення. У війні 1939–1945 рр. москвини це робили масово. Тоді німці приймали на службу багато московських утікачів, бо ті знали німецьку і московську мови та поборювали (у денікінській армії) «советскую» владу. Ці москвини вигубили (німецькими руками) сотні тисяч українців в окупованій Україні під звинуваченням у комунізмі. І водночас ті «антикомуністи» врятували десятки тисяч москвинів-комуністів і навіть енкаведистів від німецької шибениці. Ось як далеко заводить московська личина «советский» і взагалі московське переназовництво. Завдання цієї розвідки зривати московські личини. Ми називатимемо речі своїми іменами. Покажемо, що т. зв. «советская» влада є не що інше, як стара, традиційна, історична, загарбницька МОСКОВСЬКА влада, глибоко шовіністично-націоналістична. Покажемо, що т. зв. КПРС є не що інше, як стара, з ХVІ сторіччя московська національна «опричнина». Що т. зв. «республіки» СРСР є не що інше, як старі з-перед 1917 р. московські осади (колонії) з московськими губернаторами. Коротко кажучи, покажемо, що т. зв. СРСР є не що інше, як найцинічніше в історії лицемірство під машкарою найбрехливішої термінології. Покажемо москвина правдивого, історичного москвина.

Іспанський соціолог Х. Ортега-і-Гасет пише: «Я чекаю на книжку, яка перекладе московський «большевизм» на мову московської історії». Хоч і не вичерпані, проте такі спроби вже є. Та немає й дотепер справжньої історії справжньої Московщини, себто такої, яка подає не лише перебіг історичних подій, а й ті незримі духовні сили, що їх спричинювали. Навіть жертви московського загарбництва українці та поляки не подали нам такої історії Московщини. Кілька маленьких книжечок [2] тонуть у морі томів, написаних москволюбами, найманими Московщиною чужинцями, або невігласами — з московських таки джерел. Доки не матимемо справжньої історії справжньої Московщини, доки не знищимо московські МІФИ, не зірвемо облудні личини — доти Московщина перемагатиме навіть сильніші за себе держави й народи.

Обов’язок дати таку історію Московщини випадає, насамперед, на українських науковців-емігрантів. Вони ще недооцінюють величезної політичної ваги того історичного факту, що московську імперію разом з теперішнім СРСР створили і розбудували не москвини, але західний світ (тобто й Україна). Українські науковці дотепер не дали глибокого всебічного аналізу ДУХОВНОСТІ москвина і московського народу (є лише окремі, не пов’язані в одну цілість і неповні спроби), а відтак і політичного синтезу. А вони ж знають, що Україна заплатила в 1917 р. за брак таких досліджень неймовірно жахливу ціну, що називається СРСР. Матеріалу до подібних наукових праць московини самі накопичили цілі гори. В цій розвідці ми наведемо лише невеличку частку з тих матеріалів [3] . Повторюємо: час остаточно зрозуміти духовність московського народу (нації), інакше в новому «1917 році» заплатимо новим СРСР, на сучасний колір перемальованим.

Духовність: вдачу, психіку, культуру, світогляд московського народу можна визначити терміном «Московізм», а точніше — «Московство». Щоб дослідити, вивчити московство, потрібна багаторічна праця багатьох науковців — фахівців з усіх галузей знань. Треба мати доступ до московських архівів та великих книгозбірень. Проте і поза СРСР можна знайти чимало матеріалів про московство для великої наукової праці. Такої ще не маємо, а життя вимагає, бо вже п’ять хвилин до 12-ої. Тим-то і ця наша публіцистична розвідка — ліпше, як нічого, бо зверне увагу наших молодих науковців на вирішальну наукову тему: московство. Вирішальну, бо НЕ ПІЗНАВШИ МОСКОВСТВА, НЕ ПЕРЕМОЖЕМО МОСКОВЩИНУ.