Смирення – це невипромінювання зла; любов же – випромінювання добра. Тож завдання номер один для нас – смирятися, не випромінюючи зло; завдання номер два – перебувати в любові досконалій, випромінюючи добро.
Людина створена на образ Божий. Бог є Дух – і людина, за образом Його, є дух. Бог Триіпостасний: Отець, Син, Дух Святий. І людина, за образом Божим, також є триіпостасною. Людина – це дух, який має душу (розум, волю, емоції), і живе в тілі. Таким чином, для того, аби справа здобуття внутрішньої енергії благодаті була плідною, необхідно смиряти усі три складові людського єства:
смирення духа – це РОЗКРИТТЯ СЕРЦЯ ПЕРЕД НЕБОМ у самозреченні та любові;
смирення душі – це ВІДМОВА ВІД УТРОБНО-СПОЖИВАЦЬКОЇ ПСИХОЛОГІЇ насильства та користолюбства на користь психології духовності (психології доброти та безкорисливості, переваги духовних інтересів над матеріальними), та ЗМІНА МИСЛЕННЯ З НЕГАТИВНОГО НА ПОЗИТИВ (невипромінювання зла як на духовному, так і на душевному, інтелектуально-емоційному рівні);
смирення тіла – це СТРИМАНІСТЬ У СЛОВІ, В РУХАХ ТА В ЇЖІ.
2. Засоби.
Так само й засоби – для кожної ниви свої:
для духа – це МОЛИТВА (домашнє і церковно-літургійне молитовне чування, метою якого є пошук духовного, містичного зв'язку з Богом, здобуття благословенної молитви серця, відкриття серця метафізичного – середини, серцевини душі /тут рівень глибин свідомості, підсвідомості та надсвідомості людини/ перед Богом, установлення безпосереднього зв'язку із Ним). Оскільки благодать подається нам через внутрішнє, духовне відчуття покаяння, самозречення, смирення та любові, то молитва – це, власне, ПОШУК БОГА В СОБІ ЧЕРЕЗ ДУХОВНЕ ВІДЧУТТЯ БЛАГОДАТІ;
для душі – це передусім СВЯТЕ ПИСЬМО, як опосередкований зв’язок з Богом через писане слово Його (домашнє читання, відвідування недільних занять Біблійної школи), та духовна, насамперед святоотцівська література; також читання інших – художніх і не тільки, але обов’язково “для душі”: чистих, що сіють “розумне, добре та вічне”, книг; знайомство з високим, світлим мистецтвом кіно, театру, музики, живопису тощо; спілкування з хорошими, добрими людьми;
для тіла – це:
а) ПІСТ (у першу чергу як стримування від надмірностей, також і піст буквальний – середа, п’ятниця й інші визначені дні; ще я рекомендую ЩОТИЖНЕВЕ ОЧИЩУВАЛЬНЕ ГОВІННЯ – без їжі, на воді – від вечері п’ятниці до сніданку неділі, – див. розділ 6, “ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ ПРОТЯГОМ ДНЯ”, п. 16): тут здійснюється перемога духа над плоттю, очищення організму та перехід на якісно вищий (духовний) рівень енергетики;
б) тісний КОНТАКТ З ПРИРОДОЮ (зв’язок з Богом – Джерелом Сили (!) – через Його творіння) – з усіма трьома доступними нам стихіями: ВОДОЮ (обов’язково ХОЛОДНА ВОДА – обтирання, обливання, купання – див. той же розділ, пп. 4–6), ПОВІТРЯМ (молитва на свіжому повітрі, прогулянки, спорт, туризм) та ЗЕМЛЕЮ (Щоденно торкатися босими ногами землі! Навіть і зимою не боятися зробити декілька кроків по снігу босоніж. Земля забирає втому, витягає негатив);
Природа – то є найдосконаліший храм Божий: Його-бо руками збудований. Творець пізнається через творіння Своє.
в) ФІЗИЧНІ ВПРАВИ (ранкова гімнастика, спортивні ігри, фізична праця /Отці називали її “рукоділлям”/ тощо).
Обов’язково встановіть собі відповідний, зручний для вас РЕЖИМ ЖИТТЯ: праці, відпочинку, сну, харчування, реалізації програми духовно-фізичного вдосконалення (молитва, читання, піст, обливання, спорт, спілкування з природою) й пильнуйте держатися його.
Бог є любов, сказано у Писанні. І нам належить шукати єднання із Ним – Джерелом внутрішньої духовної сили, вселенської енергії любові – на всіх доступних нам рівнях: через молитву – духом; через Слово – розумом; через спілкування з природою – тілом.
Царство Боже – держава сили, земля милосердя, країна свободи – в середині нас! Тож розкриймося перед небом у самозреченні та любові. Розкриймося духовно – внутрішньо, містично, серцем. Це-то і є насправді явлений нам Ісусом Христом Шлях – ШЛЯХ НЕВИПРОМІНЮВАННЯ ЗЛА, ШЛЯХ СМИРЕННЯ...
Свобода чистоти, СВОБОДА ДОСКОНАЛОСТІ (вічне богоєднання любові) – МЕТА.
Очищення, ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЄЮ ДУХА СВЯТОГО (дією благодаті – внутрішньої духовної сили, вселенської енергії добра, життя, любові /церковною мовою – спасіння/) ЧЕРЕЗ НЕВИПРОМІНЮВАННЯ ЗЛА (через смирення) – ШЛЯХ.
МОБІЛІЗАЦІЯ ВНУТРІШНІХ СИЛ ОРГАНІЗМУ (перебування у Слові, піст і молитва /мовою церкви – аскеза/) – ЗАСІБ на цьому шляху.
Як, здобувши, утримати Силу в собі?
Ми віддаємо силу Божу тоді лишень, коли порушуємо закон Його, тобто впадаємо в гріх. Причиною ж усіх гріхів наших є гордість людська, точніше негативна її складова – ГОРДИНЯ САМОЗВЕЛИЧЕННЯ:
Гордість – це ніщо інше, як перекручений, зведений до негативного, протиприродного рівня закон плоті (тваринний інстинкт самозбереження) в нас.
Гординя – це бундючність самолюбності (егоїзм), що суперечить духовному закону ума. Вона протидіє вдосконаленню, духовному преображенню людини, являючи собою ворога й супротивника, власне – сатану (“сатана” єврейською мовою – супротивник) в нас.
Гордість – це першопричина гріха, початок порушення Божого закону розвитку, закону вдосконалення, одухотворення буття (слово “гріх” і означає буквально – порушення закону).
Гордість – це початок втрати Духа Святого, замок, який закриває перед нами двері метакосмічного Неба; стіна, що відокремлює нас від Бога та невичерпного моря Його енергії.
Від гордості беруть початок й усі інші ПРИСТРАСТІ ДУШЕВНІ ТА ПОЖАДАННЯ ТІЛЕСНІ. Це прагнучі вийти з-під контролю, трансформуватися та заволодіти нами звірячі інстинкти наші.
Таким чином, розглянемо шість основних випадків, коли ми віддаємо Силу (включаючи гордість та похідні від неї). Запам’ятаймо їх і УВАГОЮ, СТРИМАНІСТЮ ТА МОЛИТВОЮ огородімо себе:
1. Гордощі та образа (образа – зворотна сторона тієї-таки гордості).
Сказано: “Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать”.
2. Гнів і роздратування.
Сказано: “Ліпший від силача той, хто не скорий до гніву; хто ж панує над собою самим – ліпший від завойовника міста”; “Самий порух гніву – вже є падіння для людини...”
3. Страх і тривога.
Сказано: “А лякливих і невірних... – доля в озері, що горить вогнем та сіркою”.
4. Суєта мирська (неуважність, поспішність та марнослів’я).
Ніщо так не вгашає Дух, як суєта та марнослів’я. Ми втрачаємо саме тоді, коли поспішаємо. “Будьмо уважні!” – постійно наголошує Церква. Нікуди не бігти і ніколи не кричати. За зовнішньою стриманістю – внутрішня сила! Святі отці навчають:
“Огородися мовчанням і дослухайся до себе”; “Від мовчання ніхто ніколи не розкаювався” (Серафим Саровський).
“Багатьох бачив я, що рятуються мовчанням; багатомовністю ж – жодного” (Амвросій Медіоланський).
“Говори, коли маєш щось краще, аніж мовчання” (Григорій Богослов).