“Відсічи непотрібність історії і зніми ніби деревину букви, та дійди до самої серцевини рослини, тобто ретельно досліди внутрішній плід заповіданого, і використай в їжу…”

Буквальні події у Біблії завжди є тінню духовних речей. Про що ж розповідає, і чому навчає нас внутрішній, духовно-символічний зміст означеного уривка? Чим є побиття Віфлеємських немовлят по-духу?

А по-духу Ірод (ім’я перекладається як “Слава шкіри”) – суть символ прийшлого, чужинського фарисейства, яке взяло собі владу й панує у Божих домах і сьогодні (Цар Ірод – ідумеянин, тобто чужинець. Саме він, син ідумейського сановника, при підтримці римлян “відняв берло від Юди” (див. Буття, 49 розділ, 10 вірш), захопивши владу в Юдеї). Це дух гордині і лицемірства, насильства і користолюбства – шкурні інтереси, світські засади які увійшли у церковне життя, і які царюють на “троні юдейському”, всілися на “сидінні Мойсеєвім”.

На особистісному ж рівні – це сумнів, недовірство та безнадійність наші, які “царюють”, які не вмерли іще в нашому розумі. Які не скинені іще з неба розуміння нашого і шукають, переслідують не зміцнену іще, потребуючу захисних пелен новонароджену смиренну віру нашу, щоб погубити її.

“Віфлеєм” (єврейською Бет-Лехем – “Місто хліба”) – духовно це церква, громади народу віри, в яких заховується “хліб” слова Божого.

“Немовлята” – тут немовлята у вірі (Як каже апостол: “Вам час вже бути учителями, а ви все ще п’єте молочко…”).

І побиває фарисейство, ретроградство, релігійний консерватизм отих “немовлят” у вірі мечем насильства й користолюбства. Побиває й донині…

ХРЕСНА ДОРОГА

Запитання: Прошу пояснити, як зрозуміти Євангеліє від Матвія, 10 розділ, 38 вірш: «І хто не бере хреста свого і не йде слідом за Мною, той не достойний Мене…»

Відповідь: Хто є для нас Ісус? Він – Христос, тобто Спаситель наш, Господь (Пан, Господар) і Учитель. Він Той, Хто вказав нам Шлях до спасіння. Ми ж, що спасаємось, відповідно – християни: учні й наслідувачі Христа. Проте достойні ми називатися Його Ім’ям лише тоді, коли є правдиво Христовими: не за назвою тільки, але за суттю. Коли дійсно служимо Йому і втілюємо на практиці, у своєму житті Вчення Його. Коли дійсно ідемо тим шляхом, що Він нам показав.

Що ж то за Шлях? Це шлях смирення, шлях розп’яття, смерті й воскресіння. Ми повинні, за словом апостольським, щодень розпинати в собі гріх разом з Христом; щодень помирати для гріха разом з Ним; а відтак і щодень воскресати в життя вічне (оживати духовно) разом з Ісусом. Як вчать Отці Церкви, це і є “ясний та суворий шлях віри”. Але до розп’яття, до знищення гріха треба іще дійти! І помиляється той, хто думає не змиривши себе піднятися до Неба, піднятися на висоту очищення – висоту смерті для гріха й воскресіння в життя вічне. Як зазначив преподобний Іван Ліствичник, неможливо одним кроком піднятися на верховину драбини (церковнослов’янською – ліствиці).

То з чого ж починається шлях до спасіння? Він починається з хресної дороги. Так, до Голгофи іще треба дійти. І йти необхідно не з порожніми руками, але несучи, як і Христос, хрест свій – хрест смирення. Тому то й дорога ця – то дорога смирення. Основа ж її – самозречення...

“Я альфа й омега, початок і кінець”, – промовляє Ісус. Альфа – це початок шляху: це покаяння з плодами смирення, зречення власної волі, взяття на плечі свої хреста Господнього. Омега ж – сходження на висоту досконалої любові через воскресіння, тобто через глибоке смирення, яке веде до повного богоєднання з Отцем – до Царства Небесного, Царства Божого, – веде до вознесіння.

Вчення Боже полягає в єдинім слові – Возлюби! Однак людина заперечує: Господи! Легко Тобі сказати: “Возлюби”. А я не можу!.. Не можу возлюбити свою тещу, якій до всього є діло; сусіда скандаліста, що постійно “п’є з мене кров”; свого начальника самодура; недолугих підлеглих; чоловіка п’яницю; колег інтриганів… Не можу возлюбити отого бомжа що, м’яко кажучи, не зовсім приємно пахне… Ну, не можу!.. – Так, – мовить Господь, – Я знаю, що ти є недосконалий. Я знаю, що тобі важко одразу піднятися на цю висоту. Тому Я даю тобі “драбину”. Для того щоб возлюбити – ти спочатку змирись, а уже цією драбиною смирення й піднімешся до висоти досконалості… – А що воно таке, смирення? Як стати смиренним? – Це дуже просто, – відповідає Господь, – смирення полягає у тому, щоби прийняти ближнього свого, і обставини свого життя такими, якими вони є! Без гніву й роздратування, без страху й тривоги, без гордощів та образи: смиренно, тобто з миром. От і все…

Як усе просто! Возлюби, а для цього змирись, а отже прийми ближнього свого і обставини свого життя такими, які вони є! Зречися себе, візьми їх як хрест на свої плечі, і йди услід за Мною… В цьому уся суть вчення Христового, уся суть спасіння!

Сказав Господь: Навчіться від Мене, бо Я тихий (смиренний) і серцем покірливий, і знайдете спокій душам вашим… Я є Двері! Хто ці двері знайде (двері смирення), той ввійде (в Царство Благодаті), і вийде (з полону країни рабства гріха – звільниться від проблем світу цього), і пажеть (їжу як духовну, так і фізичну: “Шукайте перш за все Царства Божого, а все інше вам додасться…”) знайде… Я є Двері. Хто іншими дверима хоче увійти – той злодій і розбійник (злодій, бо обкрадає сам себе, позбавляючи себе благодаті Божої, яка дається лише по вірі нашій смиренній).

“Господь противиться гордим, а смиренним дає благодать…” Тож візьмімо на плечі хрест свій, зодягнімо ярмо смирення, що у дійсності є легке для тих, хто відрікся, скинув з себе злу свою волю, і не уже озирається назад. І йдімо вперед, не збочуючи з дороги Христової ні ліворуч, ані праворуч, щоб бути нам достойними Його, Творця й Виконавця спасіння нашого.

“Зміцняй [Господи] стопи мої на дорогах Твоїх, щоб кроки мої не хиталися…” (Псалом 16(17), 5 вірш).

Благословен, хто йде во Ім’я Господнє!..

ВИ Ж – ХРИСТОВІ…

Запитання: Як ви трактуєте ці вірші: «…ви ж – Христові, а Христос – Божий!» (1 Коринфянам, 3 розділ, 23 вірш)?

Відповідь: Христос – Син Божий Єдинородний, себто єдиний народжений, а не сотворений. Він – здійснення Волі Отця, Бог втілений. Ми ж – учні Його, християни – суть “сини Божі по благодаті Христовій”.

Він, Бог во плоті, прийшов на грішну землю, втілившись від Духа Святого і Марії Діви, і стався Людиною. Він пройшов шлях від народження до вознесіння буквально, показавши тим самим нам, немічним, шлях спасіння духовний. Шлях від різдва в нас віри смиренної, що чинна любов’ю (тобто від “народження згори”), через розп’яття в собі гріха, смерть для гріха і воскресіння духовне, – аж до вознесіння в Царство Небесне (до підняття на висоту містичного досвіду божественної реальності – висоту богопізнання, богоєднання, богобачення. На висоту обоження...).

Христос, вознісшись на Небеса, приготував і для нас місце “сівши праворуч Отця”. Адже вознісся Він в тілі, а Тіло Його містичне – то є Церква. Він став “перворідним поміж багатьма братами”, простягнувши нам путь у Царство Отця Свого. І таким чином нам, учням, послідовникам Христа, християнам – уже приготовано місце праворуч Нього, а значить і Бога Отця. Ним приготоване! Ось тому ми й Христові, як і Він – Божий. Спочатку Він, Христос, а потому і “ті, хто Христові”...

“Ось Я стою під дверима і стукаю…

Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його” (Об’явлення, 3 розділ, 20–21 вірші).

ХУЛА НА ДУХА СВЯТОГО

Запитання: «Тому то кажу вам: усякий гріх, навіть богозневага, простяться людям, але богозневага на Духа не проститься!» (Матвія, 12 розділ, 31 вірш). Яким чином можна звести хулу на Духа?