31

Що глина гончарам? Не варт нічого!

Нікчемний прах! А розсудили б строго,

Вони б її не м'яли й не топтали:

Це прах батьків, хай мають жаль до нього!

32

Наказують: «Не пий, тепер у нас шабан!»

I знов: «Тепер раджаб, не заглядай у жбан!»

Ну що ж! Коли ці два для Бога та Пророка,

Ми надолужимо у місяць рамазан!

33

Чому, о небеса, у недотепи-скнари

Є лазня, млин і сад, є табуни й отари,

А праведному й корж нелегко дістається?

Не шани варті ви, а злого глуму й кари!

34

Не плач у злигоднях, ти ж не мале дитя;

Ті, що пішли від нас, пішли без вороття;

Із рук не випускай ні серця, ні коханки,

Будь завжди з келихом - і не марнуй життя!

35

Не ті тепер часи, щоб друзів добирати.

З людьми на відстані привчайся розмовляти.

До найвірнішого пригляньсь розумним оком -

I ворога в ньому зумієш розпізнати.

36

Що знаєш ти? Адже ти сам - ніщо!

Ти вітер, дим, і весь твій крам - ніщо!

З обох боків у тебе небуття,

Ти весь в ньому, ти й тут і там - ніщо!

37

Ми загубили все, що назбирали;

Нам кігті смерті серце роздирали;

Ніхто не повернувся з-за могили

Розповісти про тих, що змандрували.

38

Вино й пихатому додолу шию гне,

Вузли розв'язує, розплутує складне.

Налий Іблісові* - і він перед Адамом

Дві тисячі разів чолом землі сягне.

* Мусульманський ангел, проклятий Богом за те, що не вклонився Адамові.

39

Ти вродою б затьмить Джемшідів келих міг,

О чашнику! Кладу тобі життя до ніг.

Дрібненька курява, очей моїх відрада,

Встає роями сонць від підошов твоїх!

40

Що Небо виграло, вдихнувши в мене душу?

Коли піду я геть, що в світі я порушу?

Кого я не питав, ніхто не пояснив,

Чому я в світ прийшов, чому я зникнуть мушу.

41

Я не шукаю втіхи у вині,

Аж поки горе не наллє мені;

В чужу сільницю не вмочу я хліба,

Аж поки серце не спряжу в вогні.

42

Я за Джемшідів трон і черепка не дам.

Вино поживніше за страви Маріам*.

Зітхання вранішнє з грудей п'яниці краще,

Ніж довгі молитви, що мурмотів Адхам**.

* Мати Ісусова.

** Суфійський шейх.

43

До гончара недавно я забрів,

Що з глини й Бога б виліпить зумів.

Та бачив я (сліпий хіба не бачив),

Що він не глину мне, а прах батьків.

44

Як скажуть вам, що я лихий пияк,

Невірний і найгірший із гуляк,-

Це правда. В кожного своя вподоба.

I в мене теж. Такий у мене смак!

45

Навіщо хмуриться і день у день журиться?

На цім шляху тобі не трапиться криниця.

Не в наших-бо руках всі наші справи. Долі

Скорися загодя - так мудрому годиться.

46

Ці трави, чашнику, що мерехтять у полі,

За тиждень схиляться і спорохніють долі.

Тож наливай вина, збирай квітки, бо швидко -

I не зоглядишся - як стануть луки голі.

47

Не з тих я, хто тремтить, коли в могилу гляне.

Той світ надійніший за це життя обманне.

Дав душу в позику мені Господь - і я

Знов поверну її, коли мій строк настане.

48

Цей світ - прихилище для звірів і людей,

Світань і сутінків стобарвний мавзолей,

Нікчемний залишок Джемшідових бенкетів,

Кістки Баграмові, що поглинає глей.