момент поїздка в Алжир відклалася! А ти не радий?!

- Звичайно, ж ні! Бачиш, який сумний? - жартівливо підчепив Гаспара незнайомець.

На що у відповідь той замахнувся. Алекс ухилився і вони, розсміявшись, знову обнялися, поплескавши один

одного по спині.

Щось знайоме було в цій людині. Я бачила його зі спини і не могла зрозуміти, кого він мені нагадує.

Я прожила тут багато років, не дивно, що ми могли з ним зустрітися. Тим більше, що він колишній студент

Університету Барселони, де колись навчалася і я. Правда всього лише півтора курсу. Хоча судячи з його одягу і

автомобілю, він обертався у вищому світі.

- До речі, дозволь, нарешті, представити тебе своїй нареченій!- гордовито сказав Гаспар і вказав в мою

сторону.

- Ну, ходімо, ходімо! – і той ступив до мене, потираючи руки.

Але Гаспар зупинив його, грюкнувши по плечу:

-Е-е-е, а ти нас ні з ким познайомити не збираєшся?!..- він кивком голови вказав на красиву блондинку, яка

тільки що вийшла з авто друга.

О, як мило! Здається, він зовсім забув про свою супутницю. Виходячи з цього, я зробила висновок: Алекс той

ще бабій. Для нього ця дівчина чергова іграшка! Мені він не сподобався вже зараз.

Втрьох вони подалися в мій бік.

Я непомітно поглянула на своє вбрання, перевіряючи чи все в порядку.

Гаспар підійшов перший, і радісно посміхаючись, владно обійняв мене за талію.

- Дозвольте вам відрекомендувати, дон Ескалант, мою кохану наречену - сеньйориту Злату Бронських!-

урочисто вимовив він.

У цей момент мій слух обпік пекельний вогонь. О, ні! Не може бути!..

Я здригнулася і навіть трохи хитнулась, мало не впавши.

- Тільки не здумай знову пускати в хід свої замашки Дон Жуана! – тим часом продовжував жартувати Гаспар,

який нічого не підозрював.

Мій різкий погляд впився в обличчя, яке спливало в моїх снах протягом трьох років.

3

Так. Безсумнівно, це він. Чоловік, який власноруч зробив першу сходинку моєї драбини лиха і болю. І він

виявився другом мого рятівника. Він – Віктор Олександр Ескалант. Алекс...

Він дивився на мене, повільно проводячи по обличчю звуженими чорними очима.

Мені стало погано, але я не подала виду. Всього лише пару секунд він вивчав зміни в моїй зовнішності, потім

знову подивився в очі і обпік презирством. Але пройшла ще мить, і його обличчя виражало абсолютну

байдужість.

Я опустила погляд.

Гаспар тим часом продовжував старанно жартувати в адресу свого друга. Так увійшов до смаку й навіть не

помітив, що його «близькі люди» не дотримувалися простої формальності при знайомстві: ні я, ні він не

подали руку один одному. Хоч в чому-то ж мені повинно було пощастити?!..

Зате блондинка, яку Віктор представив як Эллісу Мартін, все помітила і з неприхованою цікавістю

видивлялася на мене. Звичайно ж, вона прекрасно пам'ятала той страшний скандал. Тоді видання Мас-медіа

зірвали джек-пот, перемиваючи мені кісточки! В цій країні мені б не допомогла зміна прізвища. Хіба тільки

пластична хірургія...

- ... так ось, як бачиш, пошкоджено колесо... - десь далеко лунав радісний голос Гаспара.

Вони про щось говорили, але я не могла розібрати слів. Мені було дуже гидко. Нудота підступала до горла.

Хотілося плакати. Але я не могла дозволити собі таку розкіш. В голові тільки одна думка гуркотіла ритмом

відчаю: «Чому?!».

Наче в тумані я почала усвідомлювати, що Гаспар беручи мене за руку, садовить в автомобіль Ескаланта.

Поступово до мене почало доходити, що він запропонував допомогу Гаспару в прибутті додому.

Він його друг. Його близький друг. Людина, яка очорнила моє життя - вірний друг тому, хто намагається його

хоч якось повернути в колір.

Я крадькома глянула на свого нареченого.

Він був щиро щасливий, просто світився від задоволення спілкуватися зі своїм старим товаришем. Ніжно

стискаючи мою крижану руку, він і не підозрював, що його друг - це той чоловік, ім'я якого він намагається у

мене вивідати купу часу.

Чи варто називати його тепер?..

З неймовірним зусиллям я зважилася подивитися на одного зі своїх мучителів. Він впевнено сидів у своїх

рухомих апартаментах, розчулено посміхаючись і повністю ігноруючи мій погляд і мене в цілому.

Ні, говорити я не буду. Адже це поставить Гаспара перед тяжким вибором. Він дуже чекав зустрічі з ним,

тішився, сподівався і раптом...

Ні за що не зроблю цього! Нехай все залишається в таємниці.

Я відвернулася до пейзажу вулиць Барселони, що пропливали мимо.

Блондинка продовжувала свердлити мене поглядом і це дратувало. Колишня Злата не стала б терпіти подібне,

але тепер, я байдужа до таких витівок. Життя навчило.

- Так, звичайно! Ми також збираємося бути там!- радісно вигукнув Гаспар і повернув мене на землю. – Після

візиту до тітки Злати, ми одразу поїдемо на бал.

- Чудово, друже! Думаю, там ми і договоримо! – блондинка самовдоволено захихотіла, коли Ескалант

притягнув її до себе і поцілував у губи.

4

Яка вульгарність!

Я мимоволі знову подивилася на нього. На цей раз він дивився прямо на мене. Мої очі виражали лише огиду і

презирство. Не знаю чого більше. Погляд мерзотника виблискував злістю. Він ненавидів мене.

Як би сильно я не намагалася, але думки все також дуже легко поверталися до минулих подій життя. Серце в

грудях стискалося від болю.

Коли ж все почалося? Цікаво, яким саме ранком я прокинулася, навіть не підозрюючи, наскільки моє життя

незабаром змінитися?..

Я прикрила очі і знехотя, віддалася спогадам. Намагалась пригадати, чи радше, визначити, який саме день став

переломним у моєму житті...

Розділ 1

Дочка політика

Рідний дім.

Східна Європа. П'ять років тому.

З моменту мого народження і по цей день, мені дарують материнську любов два серця. Кожен у своєму світі.

Одне належить моїй мамі, а друге – її рідній сестрі.

Двадцять п'ять років тому, дві юні іспанки приїхали до чужої країни студентками по обміну. Одна з них

зустріла молодого аспіранта, закохалася і більше не