свого супутника. Як я раніше не помічала, що Ейд
настільки високий?!
Я вирішила пожартувати, піддавшись якомусь дитячому пориву. Підкравшись до нього, я встала навшпиньки і
закрила долонями очі.
Але не встигла я задати звичне питання: «Вгадай хто?», як пролунав слабо знайомий низький баритон з
роздратованими нотками:
- Амалія, чорт тебе забирай! Я ж сказав...!
І в ту ж мить, Ейд смикнув головою, скидаючи мої руки. Круто повернувшись до мене обличчям, хапає мене за
плечі і... Завмирає, розуміючи, що сталася помилка.
Від несподіванки я витріщила очі і подивилася на лице чоловіка. І тут-то я впізнала в ньому небезпечного
красеня, на якого налетіла сьогодні і старанно уникала останню годину.
- Я... пробачте!..
Рум'янець ніяковості залив мої щоки. Та що ж це таке?!
Його звужені очі блищали в темряві.
- Здається, я знаю, хто ти, – голос очистився від роздратування і знайшов, ті самі, нотки спокуси, що так
тривожили мене. – Ти та крута наїзниця, яка ледь не збила мене з ніг!
Він усе ще стискав мої плечі. Чому?
- Я прийняла вас за іншого хлопця, – пробелькотіла я, відчайдушно намагаючись взяти себе в руки.
10
Його очі ще сильніше звузилися, а руки - стиснулися.
- Тобто, у тебе тут побачення? – трохи загрозливо спитав він.
- Н-ні, – мотнула я головою, поступово приходячи в себе. – Мене тут чекав друг.
Я виправдовуюся?! І чому звертаюся до нього на «ви»?!
- Добре, – він різко розтиснув руки, і я відсахнулася від нього. – Я теж взяв тебе за іншу дівчину.
- Так це у тебе тут побачення? – раптом ляпнула я.
О, навіщо?!
- Якраз навпаки, – криво посміхнувся він, блиснувши білими зубами і ямочками на вилицях.
- Мені вже час! – відчувши новий приплив збентеження і симпатії до цього хлопця, я заквапилася, абсолютно
нехтуючи усіма правилами пристойності.
- Е-е-е, не так швидко! – він утримав мене за руку і коротко розсміявся. – Як тебе звуть?
Його голос був надто чуттєвим, він - надто гарним, а його рука надто хвилюючою.
- Злата Бронських.
- Злата...- протягнув він, ніби насолоджуючись кожним звуком цього слова. - Ти не іспанка?
- Н-ні.
- Я, здається, про тебе чув.
Я не здивувалася. У світі сучасності, дуже поширена така розвага, як плітки.
- Моє ім'я не настільки гарне.
- І все ж?
Я ж повинна розпитати Марі!
- Віктор Ескалант.
Він стиснув моє зап'ястя у привітальному жесті. Трохи довше, ніж належить чи це моє запалене, з деяких пір,
уяву?
- Мені, дійсно, вже час.
- На пошуки друга?
Моя рука, вибивала пульс від його дотиків і опинилася знову в моїй владі. Не відповівши, я попрямувала до
виходу.
У дверях я зіткнулася з Эйдом, який мало не перевернув на себе два келихи, очевидно, з пуншем.
«Віктор Ескалант» - луною звучав його голос в голові, коли я в супроводі Адріана поверталася в сад. Ще як
гарно звучить! Я все намагалася згадати, де чула про нього, але пам'ять відмовлялася співпрацювати зі мною.
Абсолютно не слухаючи свого супутника, я прагнула розібратися у своїх підозрах: не влаштована ця зустріч
Марі і тіткою? Надто вже великий збіг! Але не можна заперечувати, що в цей раз вони дуже постаралися у
виборі кандидата! Потрібно віддати їм належне. Сходилося все крім одного – він не схожий на чоловіка, який
бажав пов'язати себе відносинами, що тривали більше пару днів або ночей...
11
Чомусь при думці про Віктора Ескаланта і його ночі, я знову почервоніла.
Коли опинилася в оточенні друзів, я вже твердо вирішила не розпитувати Марі, адже ця інтриганка може піти
у відступну. Я вирішила перевірити її. І нагода не змусила себе довго чекати.
Розділ 3
У всьому винуватий годинник
Вже зовсім стемніло, коли останні змагання підходили до кінця. Я, в компанії Адріана і Марі, трохи втомлена
від усієї цієї метушні, просто прогулювались поблизу, так званої, арени. Навколо стовпилися інші гості,
спостерігаючи влучність бажаючих постріляти з лука і дуельних револьверів.
Ця розвага вже близько півгодини тому повинна була завершитися. Але там розігралася справді щось азартне і
захоплююче, судячи з реакції натовпу.
Не витримавши інтриги, ми попрямували з'ясувати, в чому справа.
- ...А в яблуко з двадцяти кроків потрапиш?
- А з двадцяти п'яти?..
- Ну, давай же Ескалант, не слабо?
Мені почулося? Хтось крикнув «Ескалант»?!
Підійшовши до місця скупчення гостей я, заглянула всередину кола. Під загальні вигуки з револьвером у руці,
в оточенні роззяв, стояв він. Мій недавній знайомий, який вмить розбурхав усе моє єство. Він навіть мене не
помітив, а рум'янець вже повернувся на старе звичне місце – моє обличчя.
- О, ну звичайно! – саркастично промовив Адріан. – Ескалант, не встиг змінити армійські берци , як вже
повертаєш колишню славу?
В юрбі почувся сміх, а мені захотілося впасти на землю, щоб залишитися непоміченою. Вперше я
пошкодувала, що Ейд не вміє зайвий раз промовчати.
– А моя слава завжди зі мною! - пролунав голос Ескаланта.
Він не удостоїв Адріана навіть поглядом, що було для мене полегшенням. Віктор Ескалант підняв револьвер і
натиснув на курок.
Я здригнулася від гучного пострілу і побачила, як яблуко розлетілося на друзки. Пролунали захоплені жіночі
вигуки і оплески.
- Чортів павич, - засміявся Ейд. - Зачекайте трішки!
Він визволив свій лікоть від моєї руки і рушив до Ескаланта, находу розстібаючи ремінець наручних
годинників.
- А як, щодо годинника, марнославний мій сусід? – не перестаючи посміхатися, зі звичною іронією мовив
Адріан, демонструючи натовпі запропоновану мішень. – Скажімо, двадцять кроків?
- Виклик кинутий!
- Авжеж!
Холоднокровним жестом Ескалант взяв вимірювач часу в руку, щоб розглянути, очевидно.
- Згоден, треба як найшвидше від них позбутися, дорогий мій інтелектуал! – посміхаючись у відповідь, додав
він і, ляснув Ейда по плечу: – Мене чекав? Беріг таку старовину?
12
Натовп знову розійшовся і Адріан, також сміючись, стуснув по плечу у відповідь:
- А як же! Якщо поцілиш, віддаси мені свої, старий!
- Ну що ж, потрібна тільки допомога. Ти як? – красень питально підняв брови, простягаючи Эйду майбутню
ціль.
- А-а-а, ні! - той, піднявши руки перед собою і, відступив на крок. – Готовий ризикнути тільки годинником!
- Все