сучасної

молоді, то мені зовсім нема чого було б розповісти. У мене не було хлопця або таємної нерозділеної

закоханості, а також пристрасного томління про якусь мега гламурної штучці.

Загалом, я мріяла стати кимось гідним у цьому житті, любила читати і вчитися, кіно і музику, природу і

прогулянки верхи. Якось так...

Я спустилася у двір особняка близько восьмої вечора.

Святкування було в початковому розпалі і, стоячи на ганку ведучого в сад, я озирнулася в пошуках своєї

компанії. Однокурсники стояли недалеко від одного з наметів зі стравами та напоями. Піднявши поділ своєї

сукні, я спустилася по сходах.

Мою увагу привернули вигуки молодих людей, які вболівали за якесь змагання. Я задивилася в їх бік,

намагаючись на ходу розгледіти, що ж там відбувається, поки не натрапила на когось, сильно зачепивши

плечем.

- Ой!.. Вибачте, я задивилася. Сподіваюся, не сильно штовхнула вас? - на автоматі заторохтіла я, насилу

відриваючи погляд.

Я подивилася на хлопця, одягненого в темно-бежеві джинси і чорну сорочку, якого ледь не збила з ніг.

Але я ніяк не очікувала, що від побаченого, забуду, як дихати на кілька секунд. А продовження своєї мови

вилетіло з моєї голови геть.

8

На мене дивився очима кольору чорного шоколаду незнайомий молодий чоловік з легкою посмішкою на губах.

Ох, який же він гарний! Високий, статний, чорнявий і з надзвичайно милими ямочками на щоках, що

неймовірно вдало виділялися на смуглому обличчі.

Я розгублено закліпала і різко відвела погляд, занадто пізно усвідомивши, що буквально витріщаюсь на нього.

- Ти, певно, дуже азартна? – пролунав його низький, голос з нотками спокуси, що шалено йшов йому.

Я відчула, як щоки починають горіти досі небаченим збентеженням рожевого кольору і вперше в житті забула

всі слова.

- Вибачте, мене чекають! – насилу промовила я і, підхопивши довгу спідницю, безсоромно і ганебно втекла,

борючись з бажанням обернутися.

Я була зачарована його красою. І в той же час, подумки дала собі обіцянку триматися від цієї людини як можна

далі. Він був дуже небезпечний для мене, як і для будь-якої наївної і романтичної дівчини. Такий тип хлопців,

залишають пам'ятні трофеї або позначки на своєму ліжку про підкорених дівочих серцях. У них закохувалися,

сподіваючись, що зможуть бути для них єдиною, але вони не здатні на іншу любов крім як себелюбства. А цей

чоловік міг би стати їхнім вожаком або наставником. Він – хижак, зробила я висновок, трохи отямившись.

Діставшись до своїх друзів, я зраділа їх незнання мого конфузу і постаралася переключити увагу.

***

Теплий вечірній вітер, люто рвав мій одяг і тріпав волосся. Я, в почутті неймовірної ейфорії, мчала галопом

верхи на своїй гнідої кобили до фінішу.

Ще трохи, і ще... і... Ура! Я знову перемогла! Верхова їзда для мене була немов наркотик!

Зупиняючи неймовірно швидку тварину, я підняла її на задні ноги і переможно обернулася до своїх повалених

суперниках.

- І-і-і переможцем знову стала Злата Бронських! – копіюючи стиль Майкла Баффера, оголосив Адріан Еспехо,

виконуючий обов'язки судді в даному змаганні. - Злата, навіщо ж так підступно позбавляти хлопців першості?

До того ж, їм тепер потрібно не одну годину відчищатись від пилу з-під копит твоєї кобили. А може саме це і

завадило їм перемогти?

Зареготав він, та продовжив знущатися над злегка пониклими учасниками перегонів, які мляво, посміхалися,

намагаючись приховати свою досаду.

Гострий язик і норов Адріана мало хто міг терпіти, а мені доставляло чимало задоволення спілкуватися з ним.

Мене забавляли його жарти й іронічні висловлювання, навіть в мою сторону. Уміння посміятися над своїми

вадами, я завжди вважала гідністю.

Йдучи з ним під руку до місця, де на нас чекала Марії з однокурсниками, я з насолодою сміялася над

критикою своїх колишніх суперників на скачках, яку виливав Ейд. Останні події майже очистили мої думки

про красені-незнайомця.

Правда, мене не покидало відчуття, що якщо я подивлюся в натовп гостей, то обов'язково зустрінуся з його

очима. Тому я намагалася не витріщатися по сторонах, відчуваючи на собі чийсь пильний погляд. Це було

схоже на параною.

- Латті, мені потрібна твоя допомога! – змовницьки відвела мене в бік Марія.

- Що я повинна робити?

Марі в пориві обережності озирнулася і дістала з кишені складений в кілька разів аркуш паперу.

9

- Можеш віднести це в бібліотеку і покласти в поезію Вольтера, на третій полиці знизу?

Я швидко сховала в долоні послання. Це не перше подібне прохання подруги, тому я не здивувалася.

- Як же твій батько допустив запрошення Марка сюди?

- Знову впливовість його дядька зіграла свою роль,- закусила губу Марі.

Залицяльник її, був без титульним навіть в перспективі, однак дуже привабливим молодим чоловіком. Але

батькам ж видніше з ким краще спілкуватися їх дітям? Саме в цій впевненості вони оточують нас своєю

задушливою турботою. Один з вічних законів життя всіх часів і звичаїв. Винятком не були наші з Марі родичі.

- Значить, третій знизу? – повторила я і жестом покликала Адріана.

- Вольтер! – посміхаючись, підморгнула мені подруга і повернулася до гостей.

- Знову письмові інтриги нашої штучної блондинки? – подаючи мені руку, запитав він.

- Т-с-с!- зашипіла я, коли ми з ним під руку йшли в бік маєтку. - Взагалі-то, це таємниця!

- Ха! Так ця таємниця нею оспівана в статусах «Фейсбуку»! – він на ходу поставив порожню склянку на тацю

офіціанта.

З легкістю виконавши доручення подруги, я вийшла з бібліотеки. У будинку майже нікого не було, особливо в

цій частині. Книги, на цій вечірці цікавили тільки Марка і Марі, і то не справжнім своїм призначенням.

Адріан стояв до мене спиною, дивлячись у вікно і схрестивши руки позаду.

На вулиці майже стемніло, але ні хто, очевидно через завантаженість, не квапився висвітлювати цей коридор.

У тьмяному світлі я могла розгледіти тільки силует