мав сорочку файку люстро

знесла все те вода бистра

прочитав сто книг розумних

перша — то найрозумніша

лев ходить ринком волає на тіні

в сірому небі птахи несуть

сіті — птахів ловити на продаж

ще ніч оця а потім ще три ночі —

і ти залишиш край де гостем кожен

кажан і сходи і мости

на каву сніг летить холодний

з високих берегів — з дахів

на місто дивиться негода

червона хвіртка сад зелений

парадний одяг час на сцену

не аплодує ситий плебс

приреченому до надії

гарячі зимні як повії

по місту котяться події

і гавкає на лева пес

А як вигнали Війона

хорошого компаньйона

заспокоїлися і наситилися

позлягалися і насралися

то схотіли аби я

заспівав про короля

                     для короля

пісня моя невеличка

дуже скромна нескоромна:

                     «Дай золота

                     дай корону

                     і крульову

                     дай»

а як виженеш мене

то шляк тебе не мине:

буде бити буде прати

будеш тоді ротом срати

                     судь-бо-нос-цю наш

Ходжу-броджу білим світом щастя не шукаю

де побачу птаха в клітці куплю-випускаю

      А ще ж мені сього літа куля не відлита

      а ще ж мені молодому хочеться додому

мати б мені друга-брата вірную пораду

разом були б вино пили жили і вмирали

      де ж ти друже забарився я тебе шукатиму

      повернутися додому птахи не пускатимуть

А ще ж мені сього літа куля не відлита

а ще ж мені молодому хочеться додому.

Була січа у пітьмі,

у місяці падолисті.

Чорна вода світилася,

троїлося тіло.

Познаходили на ранок

шаблі та пістолі.

А тіла позабирали

татари з собою.

Не мали кого ховати,

просто так молилися.

Наче вперше одне на одного

сироти дивилися.

А я йшов тоді зі Львова,

три дні вже не ївши,

то вони мене забрали,

і нагодували,

і все розказали.

Яку-небудь людину

з Ісусом порівнюй:

се диво цнотливе

і не срамотливе.

Мій камінний раю,

вітаю тебе!

Впереміш опале

і зелене листя.

Матінка пречиста!

Imitatio Christi!

Летять сніги з хмари,

ченці не доспали,

впівголоса моляться,

а потім у трапезній

трохи вина вип'ють,

загріються, бідні.

Підуть стежки прокидати, —

для дороготови

на усе готови,

ой, братчики-ченчики,

травичка Христова!

Проминули, короленьку,

наші веселенькі дні,

            ой, смутно мені

            і тобі!

Брудна челядь возвисилась,

псарні, стайні позаводила,

            регочеться над Образом,

            над Гербом глумиться,

                        ой, жаль мені

                        і тобі!

А радники запродалися,

астрономи пропилися,

бидло їсть зі срібла,

кармеліток лапає,

байструків стругає.

Ходімо по саду,

згадаємо королеву.

Зроблю тобі свищика

ще одного.

Сьогосвітня розкіш —

убога у Бога.

А жіночка ласа

зроблена з гівна і м'яса.

Про це пам'ятай,

муже усемертвий.

Серденько заходить,

цвіркуни говорять

про пана Бояна

до самого рана,

до ладу, до прикладу,

а ти наслухай,

до їхньої мови

свою додавай.

Як можу, так співаю.

                        У дзеркало дивлячись.

Життя проминає,

                        за яворами ховаючись.

Панна до вінчання готова.

            Гарна днесь ти, наречена Христова…

А твій батько меча нагострив,

            а твій батько слуг напоїв.

Скрадається, підлий, покоями.

            а ти світле волосся розчісуєш,

у дзеркало дивлячись.

            Висока свіча

і чорна троянда.

                        Збігаються людоньки.

                        Ладоньки, ой, лада.